Человек приходит в этот мир для счастья. Однако жизнь — штука непростая: в ней есть войны, недуги, боль... Но иногда стоит лишь сбросить с себя всю «одежду», чтобы ощутить себя живым. «Счастливые голые люди» — тематический сборник рассказов, в котором, не подумайте, нет ни нудистов, ни эротических сцен. Это книга о том, как в иногда жестокой реальности найти светлые уголки. Не являюсь большим поклонником малой прозы,но рассказы Екатерины Бабкиной мне по душе: читать их само удовольствие, ибо они трогают за душу. Книгу можно прочитать буквально за час, а то и меньше, но она оставляет после себя приятное послевкусие. Особо понравились рассказы «Костя» и «Коробка з ґудзиками» — зацепили. Хороший сборник от замечательной украинского современного автора, которые однозначно стоит прочитать. Хочу отдельно отметить оформление книги: визуально получаю, глядя на нее, максимальное удовольствие. И качество бумаги и самой обложки - высший класс! Спасибо издательству за книгу, которую приятно держать в руках.

Так, як Катерина, не вміє писати ніхто. В збірці "Щасливі голі люди" містяться коротенькі історії з життя після совка про те, як люди вчилися знову жити, ставати на ноги і "пробиватися", про почуття, про цінності, про те, як «як без нічого і з нічого береться абсолютна любов.». Я щаслива не знати й не бачити совка, але завдяки цій збірці маю чіткіше уявлення про нього, і твердо знаю, що точно ніколи не побажаю пережити таке нашій країні знову. Ключовим моментом збірки є те, що в ній присутні сильні жіночі образи, дівчата, які стоять за себе, боряться, опинившись наодинці з ворогом, утричі міцнішим за себе. Нам слід повчитися так вміти відстояти і захистити самій себе. Звісно, як і ми, навіть найсильніші щасливі голі люди бояться жити, адже майбутнє їхнє непевне, але вони вперто і наполегливо тримаються за все можливе світло в житті і люблять, шиють найкращі сукні, обнімають дорогих людей і живуть, живуть. Коли я купила книжку, планувала читати по кілька сторінок перед сном, але це неможливо, я просто «з’їла» її за два вечори! Є такі книжки, після яких довго не можеш почати читати щось інше, бо ще перетравлюєш і вкотре дивишся у своїй голові щойно прочитані історії. Так от, це – саме вона.

За великим рахунком, не важливо чи велика за об'ємом книжка, наскільки відомий письменник, скільки нагород книга зібрала і чи є натовп фанатів, які скандують ім'я автора. Перегортаючи останню сторінку, важливо одне - зачепила тебе книжка чи ні. І зовсім не обов'язково розводити на сторінках довгі філософські роздуми, зі шкури лізти, щоб здивувати читача. Іноді можна писати простими словами, але так, щоб тебе пройняло. Мене пройняло… До цього я Бабкіну не читала. І чесно кажучи, цю книжку брала в довісок до якоїсь ще. Але це перша книжка, яка за довгий час змусила мене плакати. Напевне не знаю, які струни їй вдалось в мені зачепити, але зачепила. Попри веселу і іронічну назву “Щасливі голі люди”, книжка дуже щемлива, наповнена якоюсь невловимою тугою за втраченим, колись дуже цінним, але бездарно розбазареним. У Бабкіної дуже класно виходить кількома простими словами передати настрій, ставлення, епоху. Це робиться короткими яскравими штрихами і ти розумієш, що зовсім не обов'язково автору писати довгу пояснювальну записку для тих, хто “не в тємі”. Це чудове відчуття, коли ти з автором на одній хвилі. Обов'язково ще читатиму її збірки.