Сатурн

Яцек Денель вміє дивувати. При загальній схожості його книг, кожна з них особлива й геть інакша. "Ляля" ніжна й комфортна, "Матінка Макрина" обурлива й виклична, а от "Сатурн" гнітючий і деспотичний.
Якби для книги потрібно було б підібрати колір-однозначно чорний. Саме так я бачила і відчувала тут майже кожне слово. Загальний стиль книги важкий. Лише монологи. Причому роздумують люди, в яких не один тарган в голові живе. Окрім того кожен з них палко ненавидить іншого. І це родина-три покоління-дід, син, онук. Між ними повинна любов бути і повага, а є болото почуттів.
Мої поверхневі знання біографії Гойї не дають мені змоги критично оцінити поданий у книзі матеріал. Але лише побіжний погляд на картини художника змушує вірити майже кожному слову.
Тож яким я побачила їх, отих трьох чоловіків з роду Гойя?
Франциско. Амбітний, властолюбний, егоїстичний. Для нього не існує чужих думок і бажань. Він-геній! Він завжди правий. Усі навколо-непотріб, який або дає йому роботу, платить за неї і захоплюється нею, або ж раби, які обслуговують великого Гойю. Усі повинні бути такі, як він, і відповідати його власним уявленням і баченням.
Хав"єр. Недолюблена дитина, на яку поклали надто багато надій, але забули хоч трохи докласти зусиль для їх реалізації. Затурканий і зацькований. Ображений на всіх і вся. Але не менш талановитий і досить практичний.
Маріано. Чий син? Чи онук? А може брат? Людина, у якої дід-геній, а батько-ідіот. А хто сам? Усього лиш спадкоємець і останній з роду.
Кажуть, що від любові до ненависті лише один крок. А тут виявилося й ще менше.
Невже за кожною великою людиною ховається пітьма?

Вперше з Ґойєю я "познайомилась" завдяки Ліону Фейхтвангеру - «Ґойя, або Тяжкий шлях пізнання». І це був такий молодий, розумний, талановитий, пристрасний художник, такий Ґойя-мачо, Ґойя-герой, Ґойя-ґеній... А тепер я "зустріла" іншого Франціска Ґойю: чоловіка, батька, діда, і не скажу, що ця зустріч мені сподобалась... А от книга Яцека Денеля ще як сподобалась! Автору респект за сміливість - цікаві припущення деяких мистецтвознавців і біографів Ґоїй він перетворив на чудову книгу, абсолютно не переймаючись фактами і думками академічної більшості!

Це книга-монолог... Монолог трьох чоловіків, трьох ображених, скривджених чоловіків, які так і не навчились розмовляти, слухати і чути один одного! Насправді, це твір зовсім не про художників і мистецтво, це книга про родину, стосунки батьків і дітей, дітей і онуків, а також про силу характеру, таланту і любові!

Дуже рекомендую всім небайдужим до психології, історії і свіжого погляду на всім відому біографію. Не рекомендую любителям послідовної завершеної оповіді, діалогів (їх нема), і, на мою думку, ця книга буде не до вподоби "консерваторам" і "академічній більшості".

Приємного читання!