Санаторійна зона
Паперова книга | Код товару 147201
Yakaboo 4/5
Автор
Микола Хвильовий
Видавництво
Фоліо
Серія книг
Українська література
Мова
Українська
Рік видання
2008
Кількість сторінок
382 с.
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
84x108/32 (~130x210 мм)

Усе про книжку Санаторійна зона

От Yakaboo:

Совместимы ли романтика и революция? Безусловно, ведь обоим этим понятиям характерно стремление к чему-то новому, лучшему, и, порой, непознанному. Творческое наследие Хвылевого пронизано глубоким романтическим трагизмом, вобравшему в себя все страхи и сомнения смутных времен, в которые довелось жить и творить этому колоритному мастеру украинского слова. Наследник лучших национальных литературных традиций, он предчувствовал приближение надвигающихся репрессий и ушел из жизни подобно собственному романтическому герою, оставив нам гнев, боль и нежность, которыми пронизаны написанные им строки. В сборник включены избранные произведения Хвылевого – рассказы, повести, и неоконченный роман «Вальдшнепы».

Характеристики
Автор
Микола Хвильовий
Видавництво
Фоліо
Серія книг
Українська література
Мова
Українська
Рік видання
2008
Кількість сторінок
382 с.
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
84x108/32 (~130x210 мм)
Рецензії
  •  
    «Я, знаєте, належу до того художнього напрямку, який сьогодні не в моді. Я… романтик!»
    Правду кажучи, Миколу Хвильового навряд чи можна назвати автором, якого легко читати. Збірка його творів – не найкращий вибір, якщо вам хочеться просто розслабитися і відпочити увечері після виснажливого робочого дня. Ця проза повсякчас триматиме у напрузі, бо написана з відчутним душевним надривом, по-живому. Стиль у автора теж своєрідний: мовних пуристів та оборонців чистоти солов’їної він, можливо, часом навіть дратуватиме. Сам Хвильовий називав свою мову кострубатою і, гадаю, це лише почасти була іронія у відповідь на дошкульні закиди критиків. Чому в такому разі взагалі варто читати його прозу? Хвильовий як мало хто інший дає змогу ледь не фізично відчути буремну пореволюційну добу 20-х років минулого століття. Його новели й повісті буквально просякнуті «духом часу» – недарма він став ідейним лідером цілого покоління (хоча сьогодні «злободенність» текстів додатково утруднює читання – без контексту доби втрачаєш відчуття і розуміння багатьох деталей). По країні щойно пройшовся кривавий молох громадянської війни (тим, хто сьогодні істерично волає з екранів про «гражданскую войну на Украине», не завадило б зазирнути в новели Хвильового й побачити, що воно насправді таке!). Війна відкрито чи непрямо присутня в прозі Хвильового майже всюди – героями його творів є люди, в той або інший спосіб травмовані досвідом кровопролиття. Вони навіть у бесідах за столом чи в ліжку без упину розмовляють про махновців, повстанців, борців за комунізм, революціонерів тощо. Як сказано на початку оповідання «Редактор Карк»: «Кожний бравнінг має свою історію криваву і темну — у нас, на Україні, сьогодні». Так, сьогодні…. Сто років минуло, а Україна знову воює. І під цим оглядом Хвильовий для нас нині актуальний та важливий, адже добре показує всю складність і ризики повернення до звичайного життя після закінчення тривалої війни. Інколи вороття назад уже немає. Невипадково, що багато персонажів Хвильового, а врешті-решт і автор, скінчили життя трагічно.
    Було би однак хибно стверджувати, буцімто Хвильовий – автор, який пише про війну. Насправді він описує повнокровне життя, лише одним з багатьох елементів котрого є війна. Одна з перших його новел отак просто і називається: «Життя». Герої Хвильового кохають і розлучаються, народжують та вмирають. До речі, що справді добре вдавалося Хвильовому окрім передавання атмосфери революційної доби, то це еротичні описи! Деякі любовні сцени неможливо читати без хвилювання. Кохання, а потім на наступній сторінці смерть. Таке життя.
    У своїй вступній новелі Микола Хвильовий зауважував зокрема, що короткі етюди є для нього лише способом дійти через багато років до одного великого твору. Якщо справді задум автора був саме таким, то йому не судилося вповні справдитися. Від єдиного роману Хвильового «Вальдшнепи» заціліла тільки перша частина – продовження конфіскували й знищили, бо сталінська цензура заборонила твір. Пошуки другої частини тривають роками, проте поки марно. Для мене особисто це надзвичайно прикра втрата, адже «Вальдшнепи» дуже цікавий роман. Шкода, що я, певно, ніколи не дізнаюся, чим скінчилися стосунки Карамазова із Аглаєю (так зване «продовження», написане іншим автором, відмовляюся сприймати серйозно). Взагалі трагічна смерть класиків «Розстріляного відродження» в пору творчого розквіту, звичайно, заважає нам сьогодні адекватно оцінювати їхню спадщину. Ми, на жаль, не можемо побачити, на яку траєкторію дальшого розвитку вони вийшли би у зрілому віці. Той-таки Хвильовий цілком міг написати кілька романів і сьогодні про нього пам’ятали б насамперед за ними, а мала проза сприймалася б як рання прелюдія, цікава здебільшого фаховим літературознавцям. Міг, але не написав з причин, що від його особистої волі жодним чином не залежали….
    Наостанок хочу сказати кілька слів про комунізм Хвильового та інших українських письменників того часу. Я би взагалі не торкався цієї теми, трохи далекої від жанру власне літературної рецензії, якби не довелося особисто почути від великих «патріотів» твердження, що, мовляв, це ж усе комуністи були, то навіщо їх тепер вивчати і звеличувати? Спробую стисло пояснити, можливо, комусь у пригоді стане. Розумієте, панове, не можна механічно накладати реалії сьогодення на минуле і ототожнювати націонал-комуністів Хвильового чи Скрипника із Петром Симоненком. Це такий самий вульгарний анахронізм, як і докоряти українським націоналістам за спроби співпраці з нацистами – перед Другою світовою війною із Гітлером намагалися домовитися всі. Тож не судімо попередників з позиції сьогодення – хто зна, чи нам самим не доведеться ще колись так само виправдовуватися перед нащадками? Націонал-комуністи прагнули розбудувати українську державу та створити модерну українську літературу. Хай червону, але нашу. Так, спроба зберегти суверенітет під комуністичним прапором скінчилася трагічно, але це біда, а не провина Хвильового і його однодумців.
Купити - Санаторійна зона
Санаторійна зона
80 грн
Є в наявності
 

Рецензії Санаторійна зона

4/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    «Я, знаєте, належу до того художнього напрямку, який сьогодні не в моді. Я… романтик!»
    Правду кажучи, Миколу Хвильового навряд чи можна назвати автором, якого легко читати. Збірка його творів – не найкращий вибір, якщо вам хочеться просто розслабитися і відпочити увечері після виснажливого робочого дня. Ця проза повсякчас триматиме у напрузі, бо написана з відчутним душевним надривом, по-живому. Стиль у автора теж своєрідний: мовних пуристів та оборонців чистоти солов’їної він, можливо, часом навіть дратуватиме. Сам Хвильовий називав свою мову кострубатою і, гадаю, це лише почасти була іронія у відповідь на дошкульні закиди критиків. Чому в такому разі взагалі варто читати його прозу? Хвильовий як мало хто інший дає змогу ледь не фізично відчути буремну пореволюційну добу 20-х років минулого століття. Його новели й повісті буквально просякнуті «духом часу» – недарма він став ідейним лідером цілого покоління (хоча сьогодні «злободенність» текстів додатково утруднює читання – без контексту доби втрачаєш відчуття і розуміння багатьох деталей). По країні щойно пройшовся кривавий молох громадянської війни (тим, хто сьогодні істерично волає з екранів про «гражданскую войну на Украине», не завадило б зазирнути в новели Хвильового й побачити, що воно насправді таке!). Війна відкрито чи непрямо присутня в прозі Хвильового майже всюди – героями його творів є люди, в той або інший спосіб травмовані досвідом кровопролиття. Вони навіть у бесідах за столом чи в ліжку без упину розмовляють про махновців, повстанців, борців за комунізм, революціонерів тощо. Як сказано на початку оповідання «Редактор Карк»: «Кожний бравнінг має свою історію криваву і темну — у нас, на Україні, сьогодні». Так, сьогодні…. Сто років минуло, а Україна знову воює. І під цим оглядом Хвильовий для нас нині актуальний та важливий, адже добре показує всю складність і ризики повернення до звичайного життя після закінчення тривалої війни. Інколи вороття назад уже немає. Невипадково, що багато персонажів Хвильового, а врешті-решт і автор, скінчили життя трагічно.
    Було би однак хибно стверджувати, буцімто Хвильовий – автор, який пише про війну. Насправді він описує повнокровне життя, лише одним з багатьох елементів котрого є війна. Одна з перших його новел отак просто і називається: «Життя». Герої Хвильового кохають і розлучаються, народжують та вмирають. До речі, що справді добре вдавалося Хвильовому окрім передавання атмосфери революційної доби, то це еротичні описи! Деякі любовні сцени неможливо читати без хвилювання. Кохання, а потім на наступній сторінці смерть. Таке життя.
    У своїй вступній новелі Микола Хвильовий зауважував зокрема, що короткі етюди є для нього лише способом дійти через багато років до одного великого твору. Якщо справді задум автора був саме таким, то йому не судилося вповні справдитися. Від єдиного роману Хвильового «Вальдшнепи» заціліла тільки перша частина – продовження конфіскували й знищили, бо сталінська цензура заборонила твір. Пошуки другої частини тривають роками, проте поки марно. Для мене особисто це надзвичайно прикра втрата, адже «Вальдшнепи» дуже цікавий роман. Шкода, що я, певно, ніколи не дізнаюся, чим скінчилися стосунки Карамазова із Аглаєю (так зване «продовження», написане іншим автором, відмовляюся сприймати серйозно). Взагалі трагічна смерть класиків «Розстріляного відродження» в пору творчого розквіту, звичайно, заважає нам сьогодні адекватно оцінювати їхню спадщину. Ми, на жаль, не можемо побачити, на яку траєкторію дальшого розвитку вони вийшли би у зрілому віці. Той-таки Хвильовий цілком міг написати кілька романів і сьогодні про нього пам’ятали б насамперед за ними, а мала проза сприймалася б як рання прелюдія, цікава здебільшого фаховим літературознавцям. Міг, але не написав з причин, що від його особистої волі жодним чином не залежали….
    Наостанок хочу сказати кілька слів про комунізм Хвильового та інших українських письменників того часу. Я би взагалі не торкався цієї теми, трохи далекої від жанру власне літературної рецензії, якби не довелося особисто почути від великих «патріотів» твердження, що, мовляв, це ж усе комуністи були, то навіщо їх тепер вивчати і звеличувати? Спробую стисло пояснити, можливо, комусь у пригоді стане. Розумієте, панове, не можна механічно накладати реалії сьогодення на минуле і ототожнювати націонал-комуністів Хвильового чи Скрипника із Петром Симоненком. Це такий самий вульгарний анахронізм, як і докоряти українським націоналістам за спроби співпраці з нацистами – перед Другою світовою війною із Гітлером намагалися домовитися всі. Тож не судімо попередників з позиції сьогодення – хто зна, чи нам самим не доведеться ще колись так само виправдовуватися перед нащадками? Націонал-комуністи прагнули розбудувати українську державу та створити модерну українську літературу. Хай червону, але нашу. Так, спроба зберегти суверенітет під комуністичним прапором скінчилася трагічно, але це біда, а не провина Хвильового і його однодумців.
 
Характеристики Санаторійна зона
Автор
Микола Хвильовий
Видавництво
Фоліо
Серія книг
Українська література
Мова
Українська
Рік видання
2008
Кількість сторінок
382 с.
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
84x108/32 (~130x210 мм)
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Шрифт
Таймс
Тираж
2500
ISBN
978-966-03-4126-5
Вага
400 гр.
Тип
Паперова
Клас
11-й клас
Література
Українська
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Література XX ст.