"Санаторійна зона" - повість Миколи Хвильового, про яку я читала, коли досліджувала ігрові прийоми в українській інтелектуальній літературі 20-років ХХ століття. Хоч критикою я і зацікавилася, але до оригінального тексту руки так і не дійшли, і не виникало бажання читати. Хвильовий сподобався мені ще в школі, коли я прочитала (сама, а не за примусом!) його новелу "Я (романтика)", і закохалася в тягучий психологічний екзистенціалізм, що в той же час підштовхнув мене до читання Кафки. А "Санаторійна зона" - це текст, який впустив мене в себе не відразу, перший двадцяток сторінок я звикала до складногосвоєрідного стилю, і намагалася зрозуміти, хто ці герої. Потім текст мене затягнув, і я не могла винирнути до останньої сторінки. Це твір про людей, які творили совєцький режим, і були вірними комуністичному режимові, а потім стали непотрібними і зламалися, втратили орієнтири в житті, стали психічно хворими. Вони не змогли перелаштуватися в іншій дійсності, продовжували повторювати звичні патерни поведінки, а відтак смерть почала їх притягувати більше, ніж життя. Тим паче, що і життям це не назвеш. Так, його імітація вдалині від цивілізації, у самотній санаторійній зоні. Відновлювати душі. А що, коли немає чого відновлювати? Коли струни порвані, а серце спаплюжене? Який сенс і мета? Їх немає. Твір схематичний, а герої втілюють одну конкретну рису. Анарх - пошук іншого себе і владу над собою. Катря - сковородинівський пошук істини. Майя - пошук порушників і зрадників, жагу слідкування, манію. Дурень - цілковиту втрату індивідуальності. Щоб зрозуміти твір, треба розуміти особливості епохи. І я тішуся крізь біль, що на півтори години побувала там, і рада, що повернулася в сьогодення.

"Санаторійна зона" включає не тільки одноіменний твір, але й деякі інші розповіді Хвильового. Серед них "Іван Іванович", "Сентиментальна повість", "Я (Романтика)", "Лілюлі" та інші. Через усі твори червоною ниткою проходить головна проблема та біль і відчай людини в часи комунізму. Іронічно та місцями сатирично автор намагається обминути тогочасну цензуру та показати нам його світ, і світ людей які жили поряд з ним, що вдається Хвильовому надзвичайно добре. Авжеж, хочеться розповісти про кожну сторінку книги, але я виділю лише самі знакові твори, звичайно на мою думку. "Я (Романтика)" більшість із нас знає ще з старших класів школи. У свій час цей твір вразив мене на тривалий час. Жорстока, потворна естетика все ще залишається мистецтвом, бо не дає нам картину так званого "абсолютного зла". Безвихідь, горе, та темрява - ключові символи твору, що передають усю емоційність, дають зрозуміти героїв та їх горе. Стиль написання Хвильового зачіпає серце, надовго залишається в пам'яті. Один раз прочитавши твори цього письменника, завжди будеш його впізнавати. "Сентиментальна повість" не самий популярний твір Хвильового, але один з самих прекрасних. Письменник знайомить нас з Б'янкою - дівчиною-"провінціалкою", яка перебирається в велике місто, покинувши дім. Там вона влаштовується на роботу, знайомиться з диваком художником та намагається зрозуміти великий світ. Надзвичайно емоційно і талановито, сцени з кінцівки вже назавжди залишаться в пам'яті та серці. Це довідник із серця людини, з того як подібний режим ламає її та підкоряє. "Санаторійну зона" зону я схильна вважати opus magnum Хвильового, тобто найкраща, найбільш амбіційна робота митця. Твір розповідає нам про санаторій, де ми зустрічаємо анархіста, якого всі кличуть Анархом, жінку-загадку Майю, сестру Катрю та багатьох інших. Усі персонажі мають за плечима ціле життя, вони живі та реальні і передають свої радощі та страждання через сторінки.

Перед нами знаковий твір післяреволюційної епохи в історії України.В ньому йдеться про колишніх революціонерів,вчорашніх володарів життя,які ніяк не можуть подолати прірву між романтичними мріями і реальним життям.Головною темою повісті є самотність і незахищеність людини перед державою-зоною. Сама санаторійна зона насправді являє собою психіатричний профілакторій.Незважаючи на невеликий обсяг,у повісті багато героїв.Головний герой-Анарх, альтер-его самого автора,уособлює собою дух протесту.Він нібито хворий на істерію,але насправді найбільш притомний сучасник,котрого асфальтує дійсність.Душевний неспокій приводить Анарха до самогубства(так само як і його єдиного санаторійного друга,романтика Хлоню). Подруга Анарха Майя насправді є шпигункою-чекісткою,завдання якої донести на нього. Сестра Катря читає Гегеля і намагається втекти до тайги.Вона не розуміє,що з цього примарного ув'язнення виходу немає. Метранпаж Карно(миша без хвоста)-це новий безпринципний тип людини-шпига. Санаторійний дурень(Ги-ги) є символом примирення з абсурдом. Книга наповнена сумом,безнадійністю,"осінню життя",проте водночас є застереженням проти повернення до ідеалів комуністичного минулого.