«Санаторій» — це приклад особливого явища (а можливо, навіть окремого жанру в літературі), що його можна означити як «проза поета». Це напівавтобіографічна історія з реальними персонажами літературної сцени Вроцлава того часу (а це середина і кінець 60-х років минулого століття), історія, прикрашена довжелезними описами внутрішніх переживань головного героя Пйотра Ґ. Собецького. Пам’ятаючи про спосіб життя Воячека, тут також варто очікувати описів алкогольних і сексуальних ексцесів цього альтер-его поета і всього того, що ці ексцеси супроводжує. Для посвячених у темну легенду Рафала Воячека «Санаторій» — це канонічний, наскрізь міфічний, культовий текст.