Дуже незвична і несподівано цікава книга, написана у формі листів працівника європейської гуманітарної місії в післявоєнному Сараєво, адресованих такому собі Джорджу, що є (яка несподіванка!) залишеним коханцем цього безіменного автора. Уже з особи цього безіменного героя (те, що він жартома називає себе Сагібом є всього лише спробою насмішки над місцевим водієм Сакібом з алюзією на британців в Індії) зрозуміло, що автор скептично ставиться до успіхів цієї місії, а подальший опис "роботи" це підтверджує. Проте іронія й сарказм стосується не лише благодійників, а й місцевих. Погляд звиклого до комфорту в заможній європейській країні (тут теж доводиться гадати і вгадувати, якої ж саме) іноземця вишукує всі негаразди, породжені невдалим комунізмом-соціалізмом, і кепкує над ними. Читати це досить боляче і образливо, бо надто вже схоже на сучасну Україну. Але необхідно, щоб ми хоча б задумалися над тим, що саме і як ми робимо, і як це формуватиме майбутнє. Дуже несподіваним (гаразд-гаразд, в чомусь, може, і закономірним) і особисто мені незрозумілим виявився фінал. Певно, сцена, описана в останньому листі, повинна мати якийсь прихований символічний зміст, але особисто мені була неприємною.