Перечитала всі книги Джоан Гарріс, перекладені українською. Кожна мала якусь таємницю і приємний післясмак після прочитання, викликала гастрономічні відчуття та очікування придбати наступну. Однак ця книга відверто розчарувала. Можливо, я просто не шанувальник казок і фентезі. Так, я звикла, що в британської письменниці є магія у кожному романі, однак реальності там все одно більше. А тут - якась нісенітниця про війну між денними і нічними метеликами; незрозуміло, куди подівся принц; хто такий цей Том Арджент; що це за Ринок під місячним сяйвом. Багато магії і мало змісту. Постійно хтось кудись поспішає. Павук зі своєю свиткою чомусь то зʼявляється, то зникає. До рівня Гаррі Поттера - як до Місяця. Читаєш книгу, очікуєш чогось неймовірного, ну хоча б у кінцівці, і так і не можеш дочекатися. Подібні розчарування в мене були від деяких романів Орхана Памука і Кадзуо Ішігуро, коли складалося враження, що письменники просто втратили натхнення й писали заради того, щоб писати.