Один із найсильніших емоційних аспектів — це парадокс того, як білі матері довіряли служницям виховання своїх дітей, але при цьому гребували користуватися з ними одним туалетом. Книга, яка вартує уваги))

Лише на останній сторінці книги зрозуміла, що вона про свободу. Й виходить, що чорношкірі є більш вільними від білих. По-перше, вони грамотні і хочуть вдосконалення. Ейбілін шукає в бібліотеці книги, чудово готує та доглядає за білими дітьми. В той час білі пані не читають або читають повільно, не розуміються у господарстві та вихованні. По-друге, чорношкірі можуть змінювати своє життя. Вони погодилися написати книгу про своє непросте життя; Мінні дозріває до того, щоб піти від чоловіка-абʼюзера, а Ейбілін після звільнення мріє про письменницьку роботу та про заробіток у газеті. Натомість білі господині залежать від чоловіків, як Селія чи Елізабет, від думки суспільства та авторитетної Хіллі. Стюарт змушений розійтися із коханою, бо вона підтримує рух за громадянські права, а це може нашкодити політичній карʼєрі батька. Та й зі Скітер він розходиться через її книгу. То хто ж тоді вільний? Мені книга сподобалася, хоч сюжет є трохи передбачуваним, а образ білого помічника аж надто вимальовується. Не було б Скітер - чи стали б чорношкірі жінки такими вільними? Можна дорікати авторці за ідеалізацію прислуги, за романтичну віру в американську мрію, що так просто видати книгу, продати її та переїхати в Нью-Йорк, однак книга все одно чудова.

Загалом захопливо. Але останні 200 сторінок - це сум. Бо авторка самого того не підозрюючи виклала в книжці, що таке "комплекс білого рятівника". Акцент повільно зсувається з реальних проблем темношкірого населення на романтичні переживання білої жінки, яка дуже сильно переживає, що скаже її мама.