Вхід або реєстрація
Для відслідковування статусу замовлень та рекомендацій
Щоб бачити терміни доставки
Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.
Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?
Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком, дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.
2016 рік. Брат із сестрою зі столиці вирушають на весілля сестри. Настуся живе із матір'ю на півночі Донеччини, де ще зовсім нещодавно тривали бої. Олег і Яра не надто прагнуть повертатися у рідне містечко — стосунки з матір'ю в обох не найкращі, а все навколо нагадує про складне дитинство та смерть батька-художника.
«Весілля Настусі» — це подорож на Донеччину в круговерті нових і давніх знайомих, несподіваних втрат і відновлених спогадів, які допоможуть краще зрозуміти, ким ти є і що тобі насправді потрібно.
Книга 3. Там, де заходить сонце
Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…
Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»?
Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій.
Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце?
«Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході.
Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.
Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?
Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком, дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.
2016 рік. Брат із сестрою зі столиці вирушають на весілля сестри. Настуся живе із матір'ю на півночі Донеччини, де ще зовсім нещодавно тривали бої. Олег і Яра не надто прагнуть повертатися у рідне містечко — стосунки з матір'ю в обох не найкращі, а все навколо нагадує про складне дитинство та смерть батька-художника.
«Весілля Настусі» — це подорож на Донеччину в круговерті нових і давніх знайомих, несподіваних втрат і відновлених спогадів, які допоможуть краще зрозуміти, ким ти є і що тобі насправді потрібно.
Книга 3. Там, де заходить сонце
Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…
Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»?
Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій.
Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце?
«Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході.