Історія про звичайних людей, які хочуть вижити. Цей англієць розбив мені сердце, а Гарпер стала прикладом людяності. Раджу прочитати. Той, хто любить Гілбрейда, або Паланіка, оцінить цей витвір.

З творчістю Джо Гілла у мене стосунки непрості. Його ідеї мені припадають до душі майже завжди, але у другій половині книги я незмінно починаю буксувати. "Пожежник" виключенням не став. Цікавезна ідея про спору, яка інфікує людину і може в будь-який момент примусити її загорітись, була начисто зіпсована для мене бляклими головними героями та надто вже повільним темпом оповіді. Головна героїня Гарпер не те, щоб дратувала, вона взагалі емоцій не викликала. Мені було просто плювати, чи зможе вона вижити і народити своє маля, всі сімсот сторінок дрібнесеньким шрифтом. Я про неї взагалі нічого не дізналась, крім того, що вона фанатіє від фільму про Мері Поппінс з Джулі Ендрюс у головній ролі та була одружена з еталонним засранцем. З Пожежником та сама біда. Він любить британський рок 70-их та страждає від надмірної самовпевненості. Все. І нам пропонується повірити, що між цими двома картонками виникло кохання. Ще одна проблема автора - нездатність вчасно зупинитись. Після кульмінації нас очікує ще добрих сто сорок сторінок тексту, покликаних завершити сюжетну лінію, яка взагалі не так, щоб була дуже потрібна. Без неї теж можна було зробити потужний фінал, тривожний і непевний. Загалом оповідь у романі дуже неспішна, що дуже дивно для триллера. Більшу частину часу просто нічого не відбувається. Навіть якщо автор всіляко вас підводить до того, що щось статись таки повинно. Наприклад досить довгий час герої говорять про те, що запаси продуктів вичерпуються. Вони роблять все, щоб економити харчі, але все-таки рано чи пізно вони мали закінчитись. Це мала б бути велика проблема, непомітно дістати їжу для такої кількості людей, коли навколо всі полюють на заражених, дуже непросто, якщо не сказати, що взагалі неможливо. Знаєте, як герої вийшли із ситуації? Їжа все закінчувалась, але за кілька місяців так і не закінчилась. Звісно, були і гарні моменти. Те, як таборяни поступово перетворювались на фанатиків, як суспільство та уряд реагують на епідемію, як приймають свою долю самі заражені - все це було зображено круто. Тому можу оцінити роман на тверді шість із десяти.

С книгами Джо Хилла я была знакома ранее и осталась в восторге от каждой. Ожидала от "Пожарный" тех же невероятных эмоций, удовольствия от книги и искреннего восторга, а получила простенький фантастический роман, с большим количеством клише и предсказуемыми сюжетными поворотами. Многие сравнивают писателя с отцом Стивеном Кингом, мне кажется это неправильным. Кроме любви к написанию объемных книг и жанру фантастики общего у них мало. Хилл хорош, но до уровня Кинга не дотягивает. Нет глубинного раскрытия персонажей, нет мастерски построенного сюжета и уникальности. Многие в рецензиях написали и я присоединяюсь - нет в "Пожарном" любимого персонажа, просто читаешь чтоб узнать чем же история закончится, а каждый следующий шаг героев очевиден. Книга неплохая, но хотелось большего. Написана просто и читается просто, подойдет на тот случай когда хочется расслабиться, выключить мозг и отвлечься на неплохую постапокалиптическую историю с активной динамикой (хотя в середине книга все-таки немного провисает). Финал жизнеутверждающий, но не до конца раскрытый, каждый из нас сможет сам пофантазировать чем же все в итоге обернется.