Дійові особи – троє друзів «паскудних неформалів». Якраз десь отих неформалів 90-их початку 2000-их років. І несприйняття «неформалів» власне чоткими пацанчиками, які дійсно відловлювали всіх «нетаких». Тобто – носити довге волосся чи кільчика у вусі на той час дійсно було шкідливо для здоров’я. І ця проблема десь виходила за межі стандартного підліткового цькування. Бо били дійсно жорстоко і реально відловлювали. Хоча і неформальні компанії були досить замкненими і не претендували на більше, ніж на свій замкнутий світ. (Хоча, були і досить конкретні групи, які могли і за себе постояти і за інших полежати)))). Ну та в цій книжці розповідається саме про трьох друзів, які відокремлені в собі, і постійно потерпають від агресивних «гопників». Ну і стандартні підліткові захоплення, мрії і далекосяжні прожекти. Ну і багато милого філософствування, яке дурне, але прекрасне, бо в тому віці саме так все і бачиться і хочеться всього і негайно. І дитячий хрестовий похід, і світове панування. І хоча в тих мріях, той же «гладкий хіпі» він сильний диктатор, в реальному житті йому страшно вийти на вулицю, бо дуже легко можна «відгребти». Ну, так «ми росли, голосні й недолугі» (с). Книжка десь на час виходу реально була культовою, плюс легкість читання. Словом – особиста ностальгія, помножена на радість пізнання)))

«Поклоніння ящірці» - книга з якої почалось моє знайомство з творчістю молодого українського письменника Любка Дереша. Я була приблизно ж такого віку, як і головні герої, відносила себе до неформалів, тож мене глибоко вразила дана книжка. Я розбирала її на цитати, виділяла уривки, які потім ще не раз перечитувала. І навіть зараз, через майже 10 років після першого прочитання, я хочу відкрити її знову. Образи персонажів зацікавлюють з перших же сторінок. Поринаєш в атмосферу невеликого містечка на заході України, переймаєшся проблемами головних героїв і дійсно насолоджуєшся письмом автора. Найбільше вразив опис першого сексуального досвіду Дзвінки і Михася. Їх невеличкий похід в гори закінчується для обох неперевершеними відчуттями. І Любко зміг так добре це все описати, що ні в якому разі це не виглядає пошло і не схоже на описи з жіночих романів. Але суть книги не тільки у взаємодії між друзями-підлітками, суть у ворожнечі між звичайними правильними (якими вони себе вочевидь вважають) і неправильними (неформальними) підлітками. Історія, яка має дуже неочікуваний кінець, історія, яка змушує задуматись над тим, якими жорстокими бувають діти один до одного. І хоч з часу першого видання цього роману багато чого змінилось у Світі, але я вважаю, що книга досі є актуальною і варта бути прочитаною.

Коли я брала до рук цю книгу то думала, що там буде розповідатися про підлітків, які придумали культ в якому поклоняються ящіркам. Звичайно все виявилося не так, цю книгу я читала вже після «Культ», але вона мені сподобалася набагато більше. Можливо через те, що тут описується компанія підлітків в яких не простий період в житті, а до цього всього ще й інші підлітки дуже сильно над ними знущаються. Сюжет цієї книги крутиться навколо трьох друзів Михася, Дзвінки й Гладкого Хіпі, вони є неформала слухають рок-музику, одягаються не так як усі ну і звичайно їх через це часом ловлять інші підлітки й б'ють. Ці підлітки дуже довго терпіли знущання і ненависть на яку не заслуговували, ця книга про намагання звільнитися від катувань. В ній присутнє і перше кохання і перші психологічні травми й дуже багато всього. Зараз дуже багато розповідають про те, що в школах діти знущаються зі своїх ровесників й молодших за себе, а дорослі згадують про те, що ще десять років тому такого не було. Ні, було, і знущання ці були різноманітного характеру, просто тоді не було смартфонів на які це все можна було зазнімкувати, а зараз ми не лише чуємо про це, а часом і бачимо. Радує, що є книги в яких можна побачити певний зріз історії покоління.