Не знаю чому про цей роман так мало згадують з ранньої творчості Любка. Той же Культ постійно перевидають і весь час згадують, хоча, як на мене, він слабший за Ящірку. Бо тут якраз описана квінтисенція того молодіжного духу тих часів, без зайвої містики в стилі Лавкрафта. Жорстка й реалістична проза.

Дійові особи – троє друзів «паскудних неформалів». Якраз десь отих неформалів 90-их початку 2000-их років. І несприйняття «неформалів» власне чоткими пацанчиками, які дійсно відловлювали всіх «нетаких». Тобто – носити довге волосся чи кільчика у вусі на той час дійсно було шкідливо для здоров’я. І ця проблема десь виходила за межі стандартного підліткового цькування. Бо били дійсно жорстоко і реально відловлювали. Хоча і неформальні компанії були досить замкненими і не претендували на більше, ніж на свій замкнутий світ. (Хоча, були і досить конкретні групи, які могли і за себе постояти і за інших полежати)))). Ну та в цій книжці розповідається саме про трьох друзів, які відокремлені в собі, і постійно потерпають від агресивних «гопників». Ну і стандартні підліткові захоплення, мрії і далекосяжні прожекти. Ну і багато милого філософствування, яке дурне, але прекрасне, бо в тому віці саме так все і бачиться і хочеться всього і негайно. І дитячий хрестовий похід, і світове панування. І хоча в тих мріях, той же «гладкий хіпі» він сильний диктатор, в реальному житті йому страшно вийти на вулицю, бо дуже легко можна «відгребти». Ну, так «ми росли, голосні й недолугі» (с). Книжка десь на час виходу реально була культовою, плюс легкість читання. Словом – особиста ностальгія, помножена на радість пізнання)))

«Поклоніння ящірці» - книга з якої почалось моє знайомство з творчістю молодого українського письменника Любка Дереша. Я була приблизно ж такого віку, як і головні герої, відносила себе до неформалів, тож мене глибоко вразила дана книжка. Я розбирала її на цитати, виділяла уривки, які потім ще не раз перечитувала. І навіть зараз, через майже 10 років після першого прочитання, я хочу відкрити її знову. Образи персонажів зацікавлюють з перших же сторінок. Поринаєш в атмосферу невеликого містечка на заході України, переймаєшся проблемами головних героїв і дійсно насолоджуєшся письмом автора. Найбільше вразив опис першого сексуального досвіду Дзвінки і Михася. Їх невеличкий похід в гори закінчується для обох неперевершеними відчуттями. І Любко зміг так добре це все описати, що ні в якому разі це не виглядає пошло і не схоже на описи з жіночих романів. Але суть книги не тільки у взаємодії між друзями-підлітками, суть у ворожнечі між звичайними правильними (якими вони себе вочевидь вважають) і неправильними (неформальними) підлітками. Історія, яка має дуже неочікуваний кінець, історія, яка змушує задуматись над тим, якими жорстокими бувають діти один до одного. І хоч з часу першого видання цього роману багато чого змінилось у Світі, але я вважаю, що книга досі є актуальною і варта бути прочитаною.