Один і той самий день, знову і знову – скільки все має повторитись, щоб цілковито збожеволіти? От тільки Саманта не божеволіє, вона гарячково шукає причину, чому так відбувається. І, зрештою, знаходить, тому у цієї книги і такий жорстокий фінал. Я аж сльозу зронила. Якщо ви колись казали: "якби я могла прожити цей день знову і все змінити…", то чи впевнені ви, що вчините краще і справді переломите хід історії? Чи втрапите у часову петлю, вихід з якої буде тільки один. І справді не на вашу користь. Можливо, той варіант був єдиноправильним. Але ж у житті стільки епізодів, про які ми шкодуємо і ніяк не можемо забути. Людина схильна аналізувати свої вчинки. І лютувати від безсилля. "Поки я не впала" – на перший погляд несерйозна книга, сповнена підліткових проблем, які дорослі взагалі проблемами не вважають, але при цьому вона дуже глибока і змушує задуматись над своїм щоденним життям. Чи не можна все змінити отак ось, не чекаючи на часову петлю, в якій можна не вижити. Вона вчить шукати мотиви і віднаходити нові сенси у натяках та випадково зронених словах. А що б зробили ви, якби переживали раз за разом один і той же день?

Почти три года назад я взялась за эту книгу и далась она мне с тяжёлым трудом. Ровно до половины мне было очень скучно. Ожидала чего-то глубокого, а взамен получила "Дрянных девчонок". В итоге я решила отпустить эту книгу, но она меня не отпускала. Дочитав до конца я была в восторге и в жизни бы не подумала, что когда-нибудь снимут фильм по ней. И вот перед выходом фильма я решила повторно перечитать эту историю. Ну что могу сказать. Повторное чтение оказалось без единой слезы. Хотя книга понравилась мне не меньше первого раза. В этот раз я пыталась смотреть на всё происходящие глазами подростка и старалась понять почему они так поступали, и как бы я поступила, будь я на их месте. Мораль сей басни такова: живи сегодняшним днем и поступай правильно. Но к сожалению, человечество не ценит сегодня. Люди либо застряли в прошлом, либо живут уже будущим, но только не этим моментом. А ведь этот момент завтра уже будет прошлым, так почему бы не прожить его по настоящему?! Книга мне очень понравилась и числится в списке любимых. "Вот еще зарубка на память: люди живут надеждой. Даже после смерти надежда - единственное, что не дает окончательно умереть".

Четверо найкращих подруг: Ліндсі, Еллі, Елоді та Сем - головна героїня твору Лорен Олівер "Поки я не впала". Четверо найвідоміших дівчат у школі. Вони - наче ікони, на них рівняються усі, всі беруть з них приклад. Найдорожчі бренди одягу та косметики, найкращі хлопці в школі поруч з ними. Але популярність не завжди впливає на людей хорошим чином... Так і сталося з чотирма подружками нерозлий-вода. З багатьох людей в школі вони знущались, насміхалися. Дівчата гадали, що популярність дарує їм безкарність. Але популярність ніколи не обіцяє вічне та прекрасне життя. Одного вечора п'ятниці, повертаючись з вечірки, дівчата потрапляють у ДТП, у якій гине Сем... Але наступного ранку дівчина знову прокидається і помічає на календарі 12 лютого, п'ятниця... 7 разів поспіль переживає Сем день своєї смерті і починає розуміти, як саме і через кого загинула. І взагалі, після своєї "смерті" Сем починає розуміти, як багато втратила. Шумні вечірки, гуляння, шопінг з подругами - які часто їй не подобались могли б замінити теплі сімейні вечори... Книга Лорен Олівер змушує подивитися на СЕБЕ з іншої сторони, змінити свою поведінку. Книга ніби кричить: "Живи на повну, цього ніхто не забороняє, але дозволяй й іншим жити так само! Тобі давали право бути лідером, але ніхто не давав тобі права знущатися над іншими!"... Живи гідно!!!