У дитинстві із задоволенням читала цю повість Баррі, і дивилася фільм та мультсеріал. Захоплювалася зміливістю Пітера Пена, який літав та рятував своїх друзів, любив Венді та був по суті мрійником. Минули роки, і я зустріла подібного чоловіка, якому було 40+, але він так само не хотів дорослішати і брати відповідальність, усе грався та шукав собі маму (Венді ж у творі виконує функцію матері). На жаль, ця історія для мене закінчилася нічим, бо чоловік у критичний момент, коли варто було дорослішати і приймати рішення, утік (можна сказати - відлетів) і не захотів ставати дядьком. Тому для мене Пітер Пен з роками перетворився із улюбленого персонажа в образ чоловіка-дитини, який безцільно живе та боїться стати дорослим. Єдина відмінність лише в тому, що Пенсії є безсмертним і ніколи не зможе виглядати дорослим, а ми, люди, є смертними, і якщо сьогодні Пен літає з Венді, завтра - з її донькою, а післязавтра - з онукою, то в реальному житті такі історії є неможливі. Якщо ж опустити філософські міркування, то книга є дійсно чудова та класна. Для підлітків - ідеальний варіант. Читається на одному диханні.

До трійки улюблених моїх книжок про дитинство увійшли такі: 1. «Малюк і Карлсон, який живе на даху» - Астрід Ліндгрен. 2. «Лускунчик і Мишачий король» - Ернст Теодор Амадей Гофман. 3. «Пітер Пен» - Джеймс Метью Баррі. Три чудові казкові повісті, які треба прочитати, бо вони про дитинство та пригоди, які ми самі колись пережили по-своєму, звісно, зі своєю неповторною історією - вона ніколи не повториться, але в серці збережеться, як пам'ять про щось добре й хороше, що лишилось далеко в минулому. Отже, ці три книжки об'єднує дитинство, але історії в них зовсім різні й оповідаються вони по-різному. Історії в міру веселі і в міру сумні, головні герої в них діти. Історії ці трохи чарівні, тому що без чарівництва не обходиться жодна дитяча повість. Дівчинка Венді свято вірила в існування казкового хлопчика Пітера Пена і так само, як її молодші брати, мріяла з ним познайомитися. Одного разу знайомство відбулося...