Це твір про буревійні роки Другої світової війни. Про українських дітей, яких гітлерівці силоміць вивезли з Києва, Харкова, Дніпропетровська до Третього рейху; про подальшу долю цих дітей – в’язнів нацистського режиму; про дитячі концентраційні та трудові табори у тодішній Німеччині та важке повернення невільників-страждальців додому восени сорок п’ятого.

Повість – автобіографічна, автор змінив з різних причин – лише деякі прізвища, назви німецьких міст і вулиць Берліна. Решта – все правда, гірка, жорстока часом, яка сьогодні не всім буде до вподоби. Однак було і хороше, світле: наприклад, взаємне глибоке кохання українського хлопця-остарбайтера з Харкова та німецької дівчини, фройляйн Еріки зі столиці Третього рейху.