Патрікова юність проминула, а ознак зрілості так і не з'явилось. Йому 30. Після тривалого лікування, він вже не колеться, проте хронічний сум і прострація нікуди не поділись. "Знову застряг у безкінечному маренні наяву, коли цілий день сперечаюсь сам із собою. Не розумію, чому мені здається, що сутність інтелекту полягає в тому, щоб сваритися з самим собою". У цій частині мова піде про прийом в Чітлі та візит принцеси Маргарет. Окрім Патріка, його друга Джонні та ще частини відомих і невідомих персонажів, маємо до всього ж любовний трикутник - Сонні Ґрейвсенд, жінка Бріджит та коханка Сінді. І доволі неочікувана, хоча і прогнозована розв'язка цього "трикутника". Знову на арені "сотня музейних експонатів, бундючних снобів, безголових ідіотів і феодалів-єті". Вкотре підтверджується містичне рівняння, у якому "цінність людини дорівнює величині її маєтностей". Саме тому проста та непихата Вірджинія, мати Бріджит, яку вона соромиться, виглядає найдостойніше на фоні гламурних аристократів. Книга ніби перегукується з першою. Скажімо, епізод, коли французький посол на колінах витирає сукню принцеси. Чи маленька Белінда - донька Сонні та Бріджит, що сумує на сходах і з якою зустрічається Патрік. Що ж до самого Патріка, то він прагне позбутись інфантильності, прагне вирватись зі свого маленького світу, чогось навчитись, здійснити щось важливе.