П'ять четвертинок апельсина
Паперова книга | Код товару 979468
Yakaboo 4.9/5
Автор
Джоан Гарріс
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2019
Рік першого видання
2000
Перекладач
Дар'я Москвітіна
Кількість сторінок
352
Ілюстрації
Немає ілюстрацій

Усе про книжку П'ять четвертинок апельсина

Від авторки мегапопулярного роману «Шоколад». 

Найголовніше сховано всередині.

Фрамбуаза отримала дивний спадок від матері. Її брату дісталася ферма, старшій сестрі — винний погріб, сповнений бурштиново-сонячних пляшок, а Фрамбуазі — альбом з кулінарними рецептами. Не багацько… Але на берегах зошита впереміш зі старовинними рецептами різноманітних смаколиків вона знаходить загадкові нотатки. Секрети та зізнання матері. Життя, яке вона так ретельно приховувала від дітей, у часи війни й окупації. Маленькі радощі й прикрощі, потаємні думки, дитячі образи та щира сповідь жінки, що боялася любити. Минуло стільки років. Лишилося стільки запитань. Відповіді на них — у цьому старому щоденнику. Настав час розкрити моторошні таємниці минулого. 

Характеристики
Автор
Джоан Гарріс
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2019
Рік першого видання
2000
Перекладач
Дар'я Москвітіна
Кількість сторінок
352
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Рецензії
  •  
    Елегантна вишукана розповідь, справжнє естетичне задоволення 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книгу прочитала на одному диханні, але не можу чітко відповісти, що ж саме найбільше зачепило - чи опис життя у сільській Франції, настільки чіткий і об'ємний, що сам ніби відчуваєш запахи, звуки та бачиш картини перед очима, чи опис складних відносин з матір'ю і братом та сестрою - бо так чи інакше це перекликається і з твоїми власними спогадами і нерозумінням, чи перше дитяче кохання, описане настільки тонко і чуттєво, що, здається, це неможливо, чи різні рецепти, навіть від прочитання яких тече слинка, чи сам сюжет з елементами детективу - що ж трапилося так давно, у дитинстві, що змушує уже дорослу літню жінку так відчувати і переживати за ті події, ніби вони трапилися зараз....Що ж сталося у неї в дитинстві, що сталося в її матері і хто вона була - що це тримає протягом усього життя і висить як прокляття, не даючи змоги жити повноцінно і безтурботно. Однозначно відповісти не можна - ця книга - це той гримучий рецепт, який поєднує все і в результаті виходить настільки колоритна, вишукана і захоплива страва, що відірватися неможливо. Сюжет тримає динаміку до останньої сторінки, протягом усієї розповіді ти сам собі постійно задаєш питання, бо описані почуття і сцени торкаються чогось і в твоїй пам'яті та душі, бо дуже багато всього описаного переживає, відчуває і проходить кожна людина. І стиль! Книга написана в елегантному вишуканому стилі, що саме по собі вже переводить її в ранг художнього гурме.
  •  
    Золотий перетин між "Шоколадом" та "Ожиновим вином" 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Джоанн Харріс вже чотири роки моя найулюбленіша письменниця, тож другий її роман, перекладений українською, я очікувала із нетерпінням. І не прогадала, придбавши собі, як виявилось, доволі відмінну від звичних історій авторки книгу.

    Після "Шоколадної трилогії" (яку не можна читати без чогось смачненького під рукою, а подекуди вона взагалі ототожнює тебе з вічноголодним вовком), "П'ять четвертинок апельсина" водночас і наче витверезвляє від романтики, якою так часто послуговується Харріс, і заглиблює у ще густіший вир почуттів та відчуттів, ніж це спостерігалося у попередніх її романах. Додайте до нього дійсно несподівану кінцівку - і вуаля!

    До речі, за бажання визначити найкращі і найвідоміші твори цієї письменниці, варто брати до уваги хитромудре сплетіння з п'яти книг, яке, тим не менш, вважається двома окремими трилогіями і персонажі якого пов'язані між собою. "Шоколадна" і "Трилогія "Їжа"". Ознайомлюватися з ними можна і окремо, та якщо вам хотілося б з усією повнотою збагнути середовище, яке свого часу так добре вивчила на собі Джоан, я б порадила читати ці книги у такому порядку: Шоколад - Ожинове вино - П'ять четвертинок апельсина - Льодяникові черевички - Персики для месьє кюре. А що 2019-го року з'явився "Полуничний злодій", продовження до вже згаданої саги, то раджу запастися солоденьким та схрестити пальці в надії, що колись українською будуть перекладені всі її частини. Втім, я відхилилася від теми.

    ...Якщо не бавлять щирою любов'ю чи бодай належною увагою як брат із сестрою, так і власна матір, найперший жест доброти у твій бік породжує цілком виправдане та попри те егоїстичне дитяче бажання: нехай той, хто простяг мені руку, належить тільки мені й нікому більше! Надто якщо це чоловік, який і сам ще досі наполовину дитина, а ти схожа на хлопчиська навіть більше, ніж твій старший брат. От і випливає з нього перше дитяче кохання - геть неусвідомлене, жадібне і... цілковито заборонене патріотизмом та холодною "благочестивою" зверхністю французького села часів Другої Світової. Та нікому було повчати Фрамбуазу Дартижан, як поводитися із тими, хто нахабно вдерся до Ле-Лавез і, можливо, навіть убив колись її батька. До того ж, холодний, а подекуди цинічний і навіть жорстокий характер матері дається взнаки мало не в кожній незвичайній ситуації в її житті, через що труднощі повоєнних часів головна героїня переносить стійкіше від своїх родичів. Тому й совість жінки до старості залишається майже чистою - хіба тільки вона винуватить себе за те, що сталося з Рен-Клод.

    Образ Томаса Лейбніца письменниця залишає до половини загадковим - незрозуміло, чи він був однозначно негативним персонажем, чи все-таки нацистська система його не поглинула? Він показує себе як талановитий лицедій та водночас душа компанії, але щирості ці риси йому аж ніякне надають. Він із тих, хто живе переважно завдяки своїй харизмі: крутиться в окупованому селі як вугор, вербуючи шпигунів серед тих, на кого найменше звертають увагу і подеколи винагороджуючи їх майже недосяжними "скарбами". Тож наживку ковтають усі троє маленьких Дартижанів - і найперша Фрамбуаза. Мабуть, саме тому, наче насміхаючись, смерть його Джоан зображує з погляду воєнного стану мало не глузливо - загинув навіть не на полі бою, а зачепився за корінь та захлинувся! Але за цю наглу смерть ле-лавезцям довелося розплатитися дорожче, ніж ті могли б собі уявити.

    Відверто кажучи, довго не могла збагнути, чому ця книга називається "П'ять четвертинок апельсина", і навіть довгоочікуване пояснення, що один апельсин розділили саме на таку кількість частинок, одну з яких Фрамбуаза приховала, аби "знешкоджувати" контроль матері, мене не вдовольнило. Навіть попри те мені весь час здавалося, ніби авторка врешті решт повідомить ту причину, з якої Мірабель Дартижан так ненавиділа ці фрукти - за цим-бо однозначно мусила стояти якась історія! Аж ніяк, цього не сталося. Мабуть, це було одне з двох маленьких розчарувань у сюжеті. Другим була відсутність пояснення, як саме Поль та Фрамбуаза врешті позбулися Люка та Лори... А от що не сподобалося загалом, так це наявність суржику та де-не-дне неправильний переклад реалій.

    Замовимо слово й за родичів. Ця книга - ще один яскравий приклад того, як поступово втрачається зв'язок між близькими та цілими поколіннями. Гірка ж іронія полягає в тому, що часом це трапляється чисто з людської упертості, жадібності та банальної боягузливості. Обране Джоан тло подій тільки допомагає відтінити ці огидні риси - найгірше-бо завжди випливає у скруті. А от якій саме - серед набурмосених мешканців села Другої Світової війни чи самовпевнених святенників та шибайголів дев'яностих років - неважливо. Людська психологія з роками змінюється не надто сильно. І, куди б не поїхав, якого б віку не був - самотність. Убивча самотність, відігнати яку може тільки той, хто дасть шанс скинути з себе тягар, що каменем лежав на душі більше п'ятдесяти років...
Купити - П'ять четвертинок апельсина
П'ять четвертинок апельсина
180 грн
Є в наявності
 
Інформація про автора
Джоанн Харріс
Джоанн Харріс

Джоанн Гарріс - англійська письменниця, що прославилася романом« Шоколад ». Народилася в містечку Барнслі в сім'ї англійця і француженки. Майбутня письменниця виросла в сімейному магазинчику солодощів: її дитинство було наповнене дурманним запахом ванілі і англо-французьким фольклором, що зробило сильний вплив на її творчість і світогляд. Навчалася в школі для дівчаток, потім в барнсловскому...

Детальніше

Рецензії П'ять четвертинок апельсина

4.9/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Елегантна вишукана розповідь, справжнє естетичне задоволення 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книгу прочитала на одному диханні, але не можу чітко відповісти, що ж саме найбільше зачепило - чи опис життя у сільській Франції, настільки чіткий і об'ємний, що сам ніби відчуваєш запахи, звуки та бачиш картини перед очима, чи опис складних відносин з матір'ю і братом та сестрою - бо так чи інакше це перекликається і з твоїми власними спогадами і нерозумінням, чи перше дитяче кохання, описане настільки тонко і чуттєво, що, здається, це неможливо, чи різні рецепти, навіть від прочитання яких тече слинка, чи сам сюжет з елементами детективу - що ж трапилося так давно, у дитинстві, що змушує уже дорослу літню жінку так відчувати і переживати за ті події, ніби вони трапилися зараз....Що ж сталося у неї в дитинстві, що сталося в її матері і хто вона була - що це тримає протягом усього життя і висить як прокляття, не даючи змоги жити повноцінно і безтурботно. Однозначно відповісти не можна - ця книга - це той гримучий рецепт, який поєднує все і в результаті виходить настільки колоритна, вишукана і захоплива страва, що відірватися неможливо. Сюжет тримає динаміку до останньої сторінки, протягом усієї розповіді ти сам собі постійно задаєш питання, бо описані почуття і сцени торкаються чогось і в твоїй пам'яті та душі, бо дуже багато всього описаного переживає, відчуває і проходить кожна людина. І стиль! Книга написана в елегантному вишуканому стилі, що саме по собі вже переводить її в ранг художнього гурме.
  •  
    Золотий перетин між "Шоколадом" та "Ожиновим вином" 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Джоанн Харріс вже чотири роки моя найулюбленіша письменниця, тож другий її роман, перекладений українською, я очікувала із нетерпінням. І не прогадала, придбавши собі, як виявилось, доволі відмінну від звичних історій авторки книгу.

    Після "Шоколадної трилогії" (яку не можна читати без чогось смачненького під рукою, а подекуди вона взагалі ототожнює тебе з вічноголодним вовком), "П'ять четвертинок апельсина" водночас і наче витверезвляє від романтики, якою так часто послуговується Харріс, і заглиблює у ще густіший вир почуттів та відчуттів, ніж це спостерігалося у попередніх її романах. Додайте до нього дійсно несподівану кінцівку - і вуаля!

    До речі, за бажання визначити найкращі і найвідоміші твори цієї письменниці, варто брати до уваги хитромудре сплетіння з п'яти книг, яке, тим не менш, вважається двома окремими трилогіями і персонажі якого пов'язані між собою. "Шоколадна" і "Трилогія "Їжа"". Ознайомлюватися з ними можна і окремо, та якщо вам хотілося б з усією повнотою збагнути середовище, яке свого часу так добре вивчила на собі Джоан, я б порадила читати ці книги у такому порядку: Шоколад - Ожинове вино - П'ять четвертинок апельсина - Льодяникові черевички - Персики для месьє кюре. А що 2019-го року з'явився "Полуничний злодій", продовження до вже згаданої саги, то раджу запастися солоденьким та схрестити пальці в надії, що колись українською будуть перекладені всі її частини. Втім, я відхилилася від теми.

    ...Якщо не бавлять щирою любов'ю чи бодай належною увагою як брат із сестрою, так і власна матір, найперший жест доброти у твій бік породжує цілком виправдане та попри те егоїстичне дитяче бажання: нехай той, хто простяг мені руку, належить тільки мені й нікому більше! Надто якщо це чоловік, який і сам ще досі наполовину дитина, а ти схожа на хлопчиська навіть більше, ніж твій старший брат. От і випливає з нього перше дитяче кохання - геть неусвідомлене, жадібне і... цілковито заборонене патріотизмом та холодною "благочестивою" зверхністю французького села часів Другої Світової. Та нікому було повчати Фрамбуазу Дартижан, як поводитися із тими, хто нахабно вдерся до Ле-Лавез і, можливо, навіть убив колись її батька. До того ж, холодний, а подекуди цинічний і навіть жорстокий характер матері дається взнаки мало не в кожній незвичайній ситуації в її житті, через що труднощі повоєнних часів головна героїня переносить стійкіше від своїх родичів. Тому й совість жінки до старості залишається майже чистою - хіба тільки вона винуватить себе за те, що сталося з Рен-Клод.

    Образ Томаса Лейбніца письменниця залишає до половини загадковим - незрозуміло, чи він був однозначно негативним персонажем, чи все-таки нацистська система його не поглинула? Він показує себе як талановитий лицедій та водночас душа компанії, але щирості ці риси йому аж ніякне надають. Він із тих, хто живе переважно завдяки своїй харизмі: крутиться в окупованому селі як вугор, вербуючи шпигунів серед тих, на кого найменше звертають увагу і подеколи винагороджуючи їх майже недосяжними "скарбами". Тож наживку ковтають усі троє маленьких Дартижанів - і найперша Фрамбуаза. Мабуть, саме тому, наче насміхаючись, смерть його Джоан зображує з погляду воєнного стану мало не глузливо - загинув навіть не на полі бою, а зачепився за корінь та захлинувся! Але за цю наглу смерть ле-лавезцям довелося розплатитися дорожче, ніж ті могли б собі уявити.

    Відверто кажучи, довго не могла збагнути, чому ця книга називається "П'ять четвертинок апельсина", і навіть довгоочікуване пояснення, що один апельсин розділили саме на таку кількість частинок, одну з яких Фрамбуаза приховала, аби "знешкоджувати" контроль матері, мене не вдовольнило. Навіть попри те мені весь час здавалося, ніби авторка врешті решт повідомить ту причину, з якої Мірабель Дартижан так ненавиділа ці фрукти - за цим-бо однозначно мусила стояти якась історія! Аж ніяк, цього не сталося. Мабуть, це було одне з двох маленьких розчарувань у сюжеті. Другим була відсутність пояснення, як саме Поль та Фрамбуаза врешті позбулися Люка та Лори... А от що не сподобалося загалом, так це наявність суржику та де-не-дне неправильний переклад реалій.

    Замовимо слово й за родичів. Ця книга - ще один яскравий приклад того, як поступово втрачається зв'язок між близькими та цілими поколіннями. Гірка ж іронія полягає в тому, що часом це трапляється чисто з людської упертості, жадібності та банальної боягузливості. Обране Джоан тло подій тільки допомагає відтінити ці огидні риси - найгірше-бо завжди випливає у скруті. А от якій саме - серед набурмосених мешканців села Другої Світової війни чи самовпевнених святенників та шибайголів дев'яностих років - неважливо. Людська психологія з роками змінюється не надто сильно. І, куди б не поїхав, якого б віку не був - самотність. Убивча самотність, відігнати яку може тільки той, хто дасть шанс скинути з себе тягар, що каменем лежав на душі більше п'ятдесяти років...
  •  
    Гірка, зворушлива і чуттєва історія 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Дуже чуттєва і по-своєму зворушлива книга – як і всі романи авторки. Починається з історії немолодої вже жінки Фрамбуази, яка отримає від матері дивний спадок. Її брат отримав ферму, старша сестра – винний погріб, а Фрамбуазі дістався зошит кулінарних рецептів. Така собі цінність, здавалося на перший погляд.
    Але всередині зошита, поруч з рецептами, жінка знаходить дивні нотатки. Така собі сповідь її матері. Секрети з життя родини часів війни та окупації. Лише прочитавши ці зізнання Фрамбуаза зможе краще зрозуміти свою матір.
    На сторінках цієї книги ми переносимось у часи Другої Світової Війни, до родини Фрамбуази, коли вона ще була маленькою дівчинкою. Маленьке містечко майже не відчуває жахіть війни, про неї лише нагадує сусідство німецьких солдат. І ось один з них з’явиться в житті родини Фрамбуази. Молодий, вродливий, чарівний. До кожного знаходить підхід, вміє сподобатись. Але краще б вони ніколи його не зустрічали.
    У деяких відгуках на цю книгу я читала, що книга розповідає про відповідальність дітей, про те, коли ж ми починаємо розуміти і відповідати за свої вчинки, розуміти, що ж добре, а що погано і чи можна звинувачувати дітей. Я вважаю, що діти, що б вони не зробили, все ж таки лишаються невинними дітьми. І те як їх використовують дорослі – це абсолютно на совісті дорослих.
    Хоча, це моя думка. А свою ви зможете скласти самі. Але подумати тут є про що, однозначно.
  •  
    Рецензия 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Эта книга не такая сладкая как всем известное произведение "Шоколад" - это словно смесь горечи и сладости, кислоты и карамели. И это идеальное сочетания для меня как для читателя, который не хочет приторности, а ищет саму глубину не сокрытую под ванильной помадкой.
    Фрамбуаз,уже довольно пожилая дама, возвращается в дом где провела все свое детство. И в нем она не была много десятилетий. Она решает открыть свое собственное небольшое кафе, но под чужим именем - больше всего на свете она не хочет, что бы соседи и горожане узнали кто она и кому приходиться родственницей. Но она готова открыть свою тайну читателям. В романе две линии повествования - повествование параллельно развивается в прошлом, когда Буаз была еще маленькой, и в настоящем, когда героиня уже в довольно почтенных годах.
    Это интересная история об одиночестве, о контроле матери, и... о кулинарии. Это теплая и атмосферная история, но, как я уже говорил, с примесью горечи.
    Советую всем любителям семейных тайн.
    Издание довольно хорошее.
  •  
    Незабутня історія 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Після прочитання відомого всім "Шоколаду", з'явилось бажання почитати й інші твори Джоанн Харріс. Це - історія війни, розказана через історії однієї родини. Оповідь ведеться від імені наймолодшої доньки - Фрамбуази - у двох періодах - теперішньому і за часів війни. В теперішньому Фрамбуаза - старша жінка, яка з нікому не зрозумілих причин повертається в будинок, в якому провела дитинство, однак під чужим іменем, і не розповідає нікому про те, що вона колись тут жила. І на це в неї є свої причини, які ховаються в давно минулих подіях. В спадок від матері в неї залишився її блокнот з рецептами і уривками спогадів. В дорослому віці Фрамбуаза починає краще розуміти свою маму, старається пробачити її за холод та дефіцит любові до дітей. Вона живе спокійним життям, відкриває невеличке кафе, а завдяки маминим рецептам воно стає доволі популярним. Однак Фрамбуаза зовсім не прагне популярності - через таємницю минулого, про яку читачеві ще потрібно дізнатися. Мені дуже подобається, як автор описує героїв - дружина племінника та її брат - от настільки негативні персонажі; Фрамбуаза і Поль - приємні, щирі, однак зовсім не безневинні. Історія не ванільно-солодка, але байдужими вас не залишить.
  •  
    Із запахом загадковості та з запахом апельсину. 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Так, книга саме з запахом апельсину, тому що у ній є і кисло-солодкий присмак середини, так і гіркота шкірки. Історія викликає різноманітні емоції від захоплення до розпачу та відчаю. І ставлення до головних герої також будується через призму історії та розвитку головних героїв, і воно може змінюватись від того, яким було напочатку, і яким стало в кінці.
    Історія, яка показує війну зовсім з іншої сторони. Ми звикли, що війна - це бійня, обстріли, багато крові та жертв, але не в цій книзі. Тут війна зовсім інша, й інколи це війна з самим собою.
    Життя в воєнні часи не можна назвати безхмарним, постійний контроль, страх, що на тебе "настукають", боязнь не стільки за своє життя, як за життя власних дітей.
    Автор зміг вдало поєднати у романі історію однієї сім'ї та села часів Другої світової і сучасності разом з кулінарними рецептами. Хіба таке можливо? Думала важко буде сприйматись, але ні!
    Книга "тримає" до самого кінця, і розгадку та ключ до всієї історії ви знайдете на останніх сторінках книги.
  •  
    Сложно и откровенно
    Отношения родителей и детей всегда очень сложные и вызывают огромное количество споров и дискуссий.
    А в этой книге все еще сложнее, ведь отношения и детство главной героини пришлось на тяжелейшее время, второй мировой войны.
    Фрамбуаза молчала долгие годы о своей истории. Но вот теперь она готова открыть ее нам с вами.
    Книга на самом деле невероятно сложная и незабываемая. Читается на одном дыхании. Написана прекрасным языком.
    Каждому событию, каждому слову в этой книге хочется верить, настолько правдоподобной она получилась.
    Многие моменты мне читать было тяжело и неприятно, но это не испортило впечатление от романа в целом.
    Книга затрагивает самые потаенные струны души.


    "Любая женщина может быть красавицей в глазах мужчины, который ее любит"

    Когда не понимаешь собственных родителей, сложно принять себя. Ведь ненависть и страх это две стороны одной медали.
    Книга очень увлекает, это жизнь, во всех своих проявлениях. Необходимо научится прощать и читать между строк.
    Роман в двух измерениях, это настоящее и воспоминания о прошлом. Она шикарная.
  •  
    Очень необычно и жизненно
    С огромным удовольствием погрузилась в прочтение книги Джоан Харрис "Пять четвертинок апельсина". Была почему то уверена что это будет нечто сопливо-романтичное. Но как оказалось, я сильно ошибалась.
    Книга очень серьезная и довольно трагичная. История заставляет сопереживать и задуматься о собственном существовании.
    Это история одного страдания, одной любви, одного непонимания и глубочайшего одиночества.
    Мне очень нравится как пишет Джоанн Харрис, ее стиль ни с чем не сравнимое удовольствие. Тут присутствует глубокая тайна и далекого прошлого. Ничего лишнего.
    Главная героиня Фрамбуаза должна погрузиться в воспоминания детства, чтобы разобраться со своим настоящим.
    Очень жизненно и очень сложно, многогранно, как обычно у автора.
    Много эмоций, чувств и тайн. Загадки прошлого, настоящего и будущего. Обожаю романы Харрис, хотя не всегда легко читать.

    "Ты просто успокойся, и река принесет тебя к дому. Такие простые слова."

    "Дети ведь, как известно, жестоки. И если уж нанесут рану, то до кости. и в цель попадают куда точнее любого взрослого..."
  •  
    П'ять четвертинок апельсина
    Це історія однієї французької родини, яка намагалася вижити за часів окупації Франції під час другої світової війни. Маємо тут жінку, яка тягне на собі ферму та трьох досить дорослих хоча і неповнолітніх дітей. Батько загинув під час воєнних дій, тому усі турботи про виживання лягли на плечі Мірабель Дартижан. Але жінка скоїла злочин, і щоб врятувати себе та дітей, змушена була покинути село. Наймолодша дочка Мірабель - Фрамбуаз - повернулася в рідні місця аж після смерті матері і за допомогою старого альбому намагається з'ясувати, що ж таки сталося в ті далекі воєнні часи...
    У мене після прочитання цієї книги склалися якісь двоякі враження. З однієї сторони - я дуже люблю історії про війну, але не про ту війну, яка ведеться в окопах та під прицільним вогнем, де повсякчас баталії, смерть і ворог наступає, а про ту війну, що своїм намаганням вижити та протистояти усім жахам ведуть звичайні люди, які ні в чому не винні, а просто змушені терпіти... Але з іншого боку - вся ця історія видалася мені занадто надуманою. Бо якось важко назвати роман з німецьким солдатом, а потім і його вбивство одним з ,,найбільших антивоєнних злочинів часів другої світової,, , хоч після того німці і відімстили місцевим, розстрілявши десятьох невинних... Гадаю, в ту війну були злочини набагато серйозніші і жорстокіші.
    Хай би там як не було, але все сталося так як сталося, через брак любові. Якби її було достатньо в родині, ніхто б її не шукав деінде.
  •  
    Коли невинність переходить у жорстокість
    "Коли мати померла, мій брат Кассі отримав у спадок ферму, сестрі Рен-Клод відійшли багатства винного погреба, а мені ж, наймолодшій, дісталися її альбом і дволітровий слоїк із чорним перигорським трюфелем завбільшки з тенісний м'яч..."

    Уперше читаю книжку британської письменниці Джоан Гарріс і дуже приємно здивована надзвичайно високою якістю цього тексту. «П'ять четвертинок апельсина» — це неймовірно красиво написана, але місцями страшнюча книжка; злочини, які у ній описані, пробирають аж до кісток. Особливо, якщо взяти до уваги, що чимало з них скоїли діти.

    Франція. Жінка, якій уже за п'ятдесят, викуповує успадковану братом ферму, на якій виросла, і повертається до рідного села, втім, не афішуючи свого дівочого прізвища. Вона не бувала тут десятки років і з перших розділів ясно, що покинула домівку за досить несприятливих обставин, тож вона наче ховається за новою ідентичністю. Тепер вона вдова Симон і хто вгадає в ній безстрашну дівчинку, яка колись тут жила?

    Що ж саме сталося у Ле-Лавез багато років тому, коли під час війни село було під владою окупантів? І як у цьому всьому замішані діти з фруктовими іменами та їхня дещо божевільна мати?
  •  
    Не все можна списати на вік
    «П’ять четвертинок апельсина» залишила по собі двоїсті враження. Читалась вона швидко, тема секретів минулого та їх впливу на теперішнє зазвичай чіпляє увагу, але… Багато питань лишилось після.
    І хоча та сама Ґарріс говорить, що гарне оповідання не відповідає на питання - воно змушує їх ставити, - для роману в моїх очах це не стало плюсом.
    У похилому віці Фрамбуаза повертається в рідне селище та відкриває тут ресторанчик. Вона приховує свою особистість, адже навіть через десятиріччя є ті, хто пам’ятають роки війни і те, що відбулось з її родиною. Все, що лишилось у жінки з минулого, - будинок та книга рецептів від матері із зашифрованими записами. І коли за цією книгою через рецепти починають полювання охочі до грошей родичі Фрамбуази, вона розкаже читачам, що ж приховує та чому це мусить бути таємницею...
    В роки війни Буаз було дев’ять. Те, що відбувалось із нею, її братом та сестрою, можна назвати дитячою помилкою. Можна - необізнаністю. Але до кінця книги мене вражала двоїстість головної героїні - з одного боку, вона впевнено говорить про кохання та почуття у свої дев’ять років (я в цьому віці в ляльки гралась!). З іншого - вона безжально і без почуття провини використовує шкірки апельсинів (звідки й назва), які викликають у її матері мігрені. Послідовно і свідомо дівчинка зашиває шкірки фрукту в подушку матері, аби та лежала без тями у кімнаті і дала дітям час займатись тим, чим вони забажають. Що це? Дитяча помилка? Нерозуміння проступку? Але й у зрілому віці Буаз не говорить, що відчуває провину за свої вчинки…
    То ким вона була у свої дев’ять? Дитиною? Жінкою? В мене не склався в голові достовірний образ, я не повірила в цього персонажа - можливо, тому й книгою не пройнялася.
    «Шоколад» та «П’ять четвертинок апельсина» у Ґарріс мене розчарували. Але я пам’ятаю її чудовий трилер «Хлопчик з блакитними очима», тому обов’язково читатиму романи авторки ще. Ну, а її оповіданням рада співати оди завжди :)
  •  
    Пять четвертинок апельсина
    Эта история - мрачная история о ребенке, выросшем с очень трудной, непредсказуемой матерью в оккупированной Франции. Единственное спокойное время, которое разделяют мать и ребенок, - это время приготовления пищи.

    Я обнаружила, что многим людям не нравятся истории о трудностях между детьми и родителями. Либо читатели хотят сбежать, либо у них нет оснований для сравнения.

    Каждая книга, которая рассказывает историю такого рода, привлекательна для меня. Я часто вижу надежду там, где другие видят только тьму. Эти дети выжили. Их дух не сломлен, хотя отношения с родителями почти полностью разрушены.

    Эта книга ничем не отличается. Главная героиня приходит к осознанию человечности своей матери после возвращения в свою усадьбу (еще долго после смерти матери) и открывает кафе. Она обнаруживает, что имеет много общего с матерью и принимает ту ее часть, которая так похожа на ее мать.

    Эта книга не только находит надежду в трудных и тревожных отношениях, но и содержит удивительные ссылки на еду! Прекрасные образы аппетитных блюд. В целом, очень хорошее чтение!
  •  
    Книга для гурманов о тайнах прошлого, любви и одиночестве
    Начну с того, что "Шоколад" Джоан Гаррис я не читала. Слишком уж приторно-сладким он мне представлялся, да и обложка у книги соответствующая :(
    А вот книга "П'ять четвертинок апельсина" привлекла как раз в первую очередь своей многообещающей обложкой ("Найголовніше сховано всередині") - респект издателям! Книга оказалась серьезная и многогранная, не оставляет равнодушным.

    Роман оставил двоякое впечатление. Увлекает, читается легко, наполнен вкусными кулинарными подробностями, которые меня например не раздражали (мужчинам, скорее всего, не очень понравятся). Но при этом больше всего меня поразили отношения "дочки-матери". Это просто был шок, когда я читала, как 9-летняя девочка сознательно обрекала свою мать на страдания, провоцируя у нее приступы мигрени, ведущие к помешательству, ради того, чтобы им с братом и сестрой получить временную свободу от материнского контроля. Я понимаю, что причина кроется в недостатке любви, в материнской жесткости и холодности. Я женщина, мать и дочь, и не могу себе представить таких отношений между самыми родными людьми. И в то же время героиня вызывает уважение за свою силу, смелость, целеустремленность. И сочувствие - за безграничное одиночество. Но самое главное - в зрелом возрасте она понимает, как же она сама похожа на свою мать!
    Повествование ведется параллельно от имени Фрамбуаз 9-летней и уже пожилой дамы. Поэтому периодически встречаются намеки на то, что должно произойти. Но это, как наживка (тема рыбалки очень близка юной героине), увлекает еще больше, хочется поскорей узнать, что же именно случилось в Ле-Лавезе много лет назад. Интрига держится практически до конца.

    Тайны прошлого, подробности жизни в оккупированном французском селе в годы второй мировой, сложные отношения в семье, любовь и одиночество, кулинарные шедевры - вот компоненты рецепта успеха этой книги. Можно сказать, блюдо для гурманов.
  •  
    Страшна історія, подана під солодким соусом..
    «П'ять четвертинок апельсину» — перша книга Джоан Харріс з якою я познайомилась.

    Мені подобається як пише Джоан Харріс: стилістика написання, від якого місцями тече слинка; вибудовування сюжету; герої, яких вона створює. Її історії сильно вражають своєю атмосферністю та нестандартністю. Ти з головою занурюєшся в історію.
    Книга «П'ять четвертинок апельсину» — апетитна історія, в якій під солодким соусом подається страшна історія. Світ жорстокий, світ реальний. І деякі події змушують бути нестерпними навіть таке невинне створіння як дитина.
    Книга поступово розкриває нам таємницю минулого, фрагмент за фрагментом. Тут є дуже складна ситуація в теперішньому часі. Без традиційних кулінарних описів в книзі теж не обійшлось. Інтрига не відпускала мене до кінця. Мені були цікаві відносини між героями, їхні дії в різних доволі жахливих ситуаціях. Не побоюсь цього і скажу, так, справді, книга читається на одному диханні. Що ж ще потрібно для ідеального читання?
    І все було б прекрасно, але таким воно не вийшло, на жаль..Описувані події залишають після себе гіркоту, осад в душі. Стільки всього загублено, упущено..Атмосфера, якою просякнута уся книга, просто вводить внутрішній стан у мінор..
       
  •  
    Сімейна сага
    Початок книги «П'ять четвертинок апельсина» чимось нагадує казку, адже на перших сторінках роману діти отримуються спадок від своєї мами, і як і годиться найменша донька отримує книгу з рецептами…
    Пізніше головна героїня – Франсуаза – вже в поважному віці повертається до рідної ферми, яку отримав у спадок старший брат, та викупляє її в нього. Настав час приступити до розгадки таємниць, які залишила на полях книги з рецептами її мама. Поволі перед нами розгортається життя цілої родини, така собі сімейна сага. Яка доповнюється записами самої Франсуази. У книзі описується історія не лише однієї родини, у книзі багато описів життя цього маленького поселення в різні часи. Найбільш важким спогадом та відповідно описом був період Другої світової війни. Сільське життя, яке завжди асоціюється з розміреністю та спокоєм різко контрастувало с військовими діями, солдатами, вибухами снарядів та взагалі війною, яка несе руїну та смерть. Найприкріше, що в цій війні дітей, позбавлених елементарних радощів солдати запросто могли підкупити шоколадкою, щоб ті шпигували та доповідали, що вони бачили. Цей момент у книзі чомусь запам’ятався найбільше.
  •  
    Війна в житті однієї сім'ї
    "П'ять четвертинок апельсина" вже не порівняєш з легким "Шоколадом". Обидві книги написала Джоан Гарріс. Але в "четвертинках" вона створила драму, що відбувається в межах однієї сім'ї. Навколо війна. Та як вона позначилася на долях двох сестер і їхньої матері? У житті все не так однозначно, як у вигаданих історіях. І цього разу авторка намагається бути ближчою до дійсності.
    Немов парадоксом виступає в романі кохання однієї з дівчаток до німця. Він ворог. Але серцю не накажеш. Чи накажеш?
    Легковажність іншої сестри приводить до трагедії. Але ж вони просто юні дівчата, котрі попри війну прагнуть любити, веселитися, сміятися. Це потім обертається на сльози.
    Родині доведеться пройти й безглуздий осуд натовпу, коли навіть порядні громадяни стають частиною божевільної маси, готової вбивати і руйнувати. В ті хвилини вони, сп'янілі і жорстокі, не вміють думати.
    Ці гострі теми найбільше приваблюють у книзі. Адже письменниця не боїться піднімати на світло темні сторони суспільства. Книга проймає, захоплює і не відпускає до останньої сторінки.
  •  
    О Любви, о материнской "нелюбви" и детской жестокости
    С самых первых страниц этой книги сразу создаётся ощущение семейной тайны, которую обязательно надо раскрыть каждому уважающему себя читателю.
    Хоть написано о временах второй мировой войны, но деталей сражений здесь нет, правда гестапо со своей жестокостью явно присутствует.
    Главная героиня раскрывается для нас как в прошлом времени, так и в настоящем. Благодаря такому отличному ходу автора можно проследить жизнь Фрамбуазы Дартижан и понять причину того, почему она скрывала главную тайну своей жизни.Фрамбуазу лично мне очень жаль, ведь она была по сути одинока, хотя являлась членом большой семьи, а мать её вообще презирала.
    Но, возможно, у женщины были на то мотивы - так презрительно относится к дочери и к другим детям тоже. Уже в пожилом возрасте Фрамбуаза Дартижан находит книгу рецептов и дневник матери, благодаря которому она не то что понимает поведение своей мамы, но как минимум прощает её за детские обиды.
    Очень интригующая книга, когда от каждой страницы ждёшь раскрытия главного секрета, но в тоже время это не просто гонка за впечатлениями. Автор старалась показать этапы взросления, возможность пересмотреть свои взгляды на многие вещи, научится прощать и переоценить свои ценности, если того требуют обстоятельства.

  •  
    Запоминающийся роман
    Я никогда не читала романы Джоан Харрис, хотя и слышала про довольно известную книгу "Шоколад". Но почему-то решила начать знакомство с данной книги.

    Как же дети бывают жестоки!

    Старая француженка Фрамбуаз вспоминает свое детство. Она вернулась в родные края спустя много лет, но скрывает свою личность от других жителей. Какая же тайна связана с ней и ее семьёй? Почему жители деревеньки ненавидят эту семью до сих пор, спустя столько лет? Разгадка ожидает нас лишь в конце книги.
    В наследство от матери Фрамбуаз достался лишь дневник с кулинарными рецептами, иногда там встречались и ее мысли.

    Она вспоминает былые годы, детство Фрамбуаз пришлось на оккупацию Франции фашистской Германией.

    Дети, выросшие без любви жёсткой матерью. Нет, я думаю, что она любила их, но никогда не показывала этого, спрятав чувства глубоко внутри. Но неужели она не могла дать им немного ласки и заботы?
    Девочка прячет апельсин в доме, хотя ее мама страдает от жутких приступов при этом запахе. Но девятилетняя девочка рада, она восторгается своим деянием. Не страшно?
    Другие дети этой семьи не лучше, они показывают себя с отвратительной стороны, сдавая окружающих, своих знакомых немецким оккупантам. Рассказать о радио, спрятанном у учителя за какие-то мелочи вроде шоколада? Они не видят ничего дурного в этом. Становится не по себе. Более того, семья их уж точно не голодала, описания множества различных блюд просто поражают воображение. Как же волшебно в этой книге описаны блюда, но горькое послевкусие ощущается довольно выражено.

    Книга довольно неоднозначная, оставляет после себя смешанные чувства. Я так и не поняла, как относится к Буаз или ее матери...
    История очень зацепила, но скорее всего не всем она придется по вкусу. В этой книге так много всего, что сложно уделить внимания всем моментам, но я рекомендую. Она не оставит равнодушным никого.
  •  
    Апельсин з присмаком гіркоти
    Я ніколи раніше не читала романи Джоан Гарріс. Знайомство з автором розпочала з книги "5 четвертинок апельсина". Книга насправді читається на одному подиху, адже розкриваються важливі і актуальні теми : стосунків у сім'ї - між матір' ю і дітьми, братерсько-сестринських відносин(їх опис дався автору надзвичайно реалістично, так що співпереживаєш героям, хвилюєшся за них), а також складнощів життя у часи війни. Дії розгортаються в Франції.
    Вся історія окутана загадкою сімейної таємниці, яка розкривається наприкінці книги. Оповідь ведеться від імені головної героїні Фрамбуаз, яка розплутує таємниці далекого минулого за допомогою книги рецептів, яка одночасно є і щоденником матері, що дістався у спадок. Саме цей щоденник-одкровення допомагає переосмислити багато подій, про які начебто уже все відомо, дає можливість зрозуміти дивакувату відлюдькувату матір і відпустити старі образи на неї.
    Чудові образи смачних страв супроводжують опис життя героїв. Ба, навіть діти мають "фруктові імена" !
    9 річна Фрамбуаз закохується у ворога-німецького молодого парубка, солдата, який вміє за допомогою особистого шарму, шоколадок, журналів, вудочки для риболовлі та інших дефіцитних товарів вміло маніпулює нею та її братом і сестрою, дізнається необхідну для себе інформацію, яку може вдало використати.
    Дітей тягне до дорослості, їм не вистачає загиблого на фронті тата, його присутності і настанов, що добре, а що ні. Вони потрапляють у пастку, як метелики летять на вогонь, сприймаючи німця як друга, відчуваючи свою значимість, необхідність йому після того як здають своїх сусідів, односельців. У них нема розуміння війни і того що вона за собою несе. Ось уже і образ батька майже стерся з пам'яті, став далеким і чужим...
    (не читайте далі якщо ще не читали книгу!)


    На що ви готові заради кохання?
    Фрамбуаз провокує погіршення стану здоров' я матері, використовуючи материну алергію на апельсини, доводячи її до божевілля. І все заради того, щоб сходити в кіно з старшими братом та сестрою, побачити свого коханого.
    Прочитавши щоденник матері до Фрамбуаз приходить розуміння поведінки матері, яку вона усе своє життя не розуміла, боялася та кидала їй виклик.
    Проймає жаль за долю матері, яка не вміла показувати любов, була часто мовчазна і переживала втрату близької людини. Страх втрати дітей пронизує розповідь. Вона стає на захист своїх дітей, кидається в бій, як дика кішка, готова вмерти аби тільки вони вижили, робить усе можливе для їх порятунку...
    Багато цікавих моментів пов'язано з намаганням і величезним бажанням упіймати щуку, яка постійно вислизає з рук Фрамбуаз.
    Гідна книга для читання, осмислення себе і свого місця в світі, для кращого сприйняття людських відносин.
  •  
    Спогади солодкого та гіркого присмаку дитинства
    На цю книгу я натрапила випадково. Книга з чудовим дизайном та не звична на дотик. Апельсин на половину граната зацікавила, що ж там може бути солодким та водночас потужнім? Перше враження від пари сторінок було неперевершене, було цікаво зразу дізнатися, як сімейні проблеми про спадок з рецептами будуть поєднуватись та співіснувати в цілому в книзі. Все далі читаючи книгу розумієш, що всі сімейні проблеми, спогади дитинства знайомі для кожного. Мене вразила маленька дівчинка своєю хитрістю, хоробрістю та цікавістю до всього оточуючого. Доросла жінка описувала себе маленьку так, що на мить здається - ти бачиш цю дівчину Бауз настільки детально як тільки можна уявити. Вражала розповідь про німців які не всі були поганими, про населення містечка яке згодом після їх не добрих дій проти сім’ї нічим від них не відрізнялись, а на мить здалися ще й жорстокішими. Вражала доля дітей які подорослішали, на них всі події вплинули по різному, хтось хотів затишку для душі в сімейному гнізді, комусь хотілося допомогти дітям в розвитку бізнесу, а хтось навіть не міг в голові згадати хто він і все завдяки минулому. В кожного по різному склалося життя, а ціль була одна – сім’я та спадок. Але не зважаючи на все солодкі рецепти, запальні пригоди та суперечки теперішнього тримають читача в тонусі та захопленні книгою.
  •  
    Книга з ароматом і душею
    З автором твору знайома доволі давно. Її роман "Шоколад" займає особливе місце серед моїх улюблених книг, тому вирішила спробувати ще щось "смачненьке" від неймовірної Джоан Харріс.
    Книга "П’ять четвертинок апельсина" захоплює з перших прочитаних сторінок. Вона манить ароматами випічки, смаком вигадливих страв і чіпляючою історією. Книга розкриває туму непростих відносин між матір’ю та донькою на тлі воєнних подій. Манера автора поєднання оповіді в теперішньому часі зі спогадами і ремарками в дитинство головної героїні створює особливо душевну атмосферу. Ех, а цей опис життя у невеликому французькому селі пробуджує справжнє естетичне задоволення.
    Чуттєво зачеплене автором також перше кохання героїні Фрамбуаз. Ще таке наївне і невідоме, а вже із присмаком гіркоти, просто як шкірка апельсину.
    На відмінну від книги "Шоколад", "П’ять четвертинок апельсина" не такі приторно солодкі. Апельсин як символ переслідує нас протягом усієї книги, і де б він не з’являвся, усім він приносить тільки гіркоту.
    Книга однозначно варта особливої уваги. Вона захоплює і тримає до останньої сторінки.
  •  
    Трагічна історія однієї сім'ї, яка нікого не залишить байдужим
    Книга справила на мене гарне враження. В ній цікавий, напружений сюжет. Читаючи її повільно розмотуєш клубок давно минулих подій… Трагедію однієї сім’ї…
    Мабуть кожна дитина хоче бути дорослою, відчувати свою важливість, значимість. Може тому й такий солодкий, той заборонений плід… Того й тягнулись діти до німецького солдата, як метелики до відкритого полум’я… Хоча, можливо, їм просто не вистачало тепла чи батьківської любові, якої їх позбавила війна. І вони знайшли це тепло, вигадали його, побачили його там, де його ніколи не існувало.
    А мати… Мені шкода її. Часом кілька хвилин уваги, пара запитань важливіші смачної вишуканої вечері, нового одягу, ідеального порядку в домі. Ні, я не виню її. Вона не могла по-іншому, просто не вміла…
    Ця історія вчить нас любити, прощати і, може найголовніше, виявляти свої почуття. Ніколи не пізно зупинитись, переосмислити все, зробити крок на зустріч іншому. Можливо це об’єднало б сім’ю і ніхто б не переживав своє горе, свою трагедію наодинці.
    Роман Джоан Гарріс «П’ять четвертинок апельсина» однозначно вартий уваги.
  •  
    Запашна книга
    Я не люблю книги про війну. Навіть якщо вона йде фоном, навіть якщо не про нашу країну - не люблю все рівно. Тому коли почала читати цю книгу, то відчула ніби мені в обгортку від цукерки поклали цибульку.. Не приємно))))))))))) Хоча в цілому книга П'ять четвертинок апельсина досить непогана. Вона, так би мовити, фактурна. Має свій запах, і ні мені це не апельсин. а запах осіннього саду та варення.
    В книзі розповідь іде від першого лиця бабусі Фрамбуаз. Вона знаходиться в сьогоденні але щоб вирішити проблеми, що навалились на неї ніби сніжна лавина, потрібно повернутись в минуле і відкрити старі шафи із скелетами, а також подивитись в очі новому. Що мені сподобалось, так це те що тут є думка - навіть на пенсії і навіть коли тобі за 60-ть все може статись. І в справах романтичних теж... Основна червона нитка твору це відносини матері та її трьох дітей, що живуть в окупованому німцями французькому селі. Звичайно реалії набагато відрізняються від наших, тому напевно, я змогла і дочитати. Поки читала у мене декілька разів змінювалась в подумках кінцівка. Найбільш цікавими і незвичними є відгадати чим же скінчаться флешбеки.. що ж там таки відбулось. Книга цікава, спокійна, досить гармонійна
  •  
    Про кулінарію і не тільки
    Книга "П`ять четвертинок апельсина" наповнена пахощами свіжої випічки, смачних домашніх страв, і звичайно п`янким ароматом апельсинів.
    Але це книга не тільки про любов до кулінарії.
    Головна героїня отримує у спадок від матері книгу рецептів. У неї досить розмиті спогади про свою матір, але те що вона пам`ятає це те, що вона була злою та неприємною.
    Але розгорнувши книгу, Фрамбуаза знаходить на полях книги замітки матері про минулі події. І те, як дівчина і її мама бачили моменти з їхнього минулого так різняться, що головна героїня починає поринати у спогади. І так читач опиняється у Франції, окупованій німцями.
    Перед нами маленьке містечко, де кожен виживає як може у ті скрутні часи. І якщо хтось отримує від цього "виживання" більше, то кожен, хто цього не отримує, не промине можливості висказатися з цього приводу. Або навіть гірше.
    Те, як поводила себе сім`я головної героїні під час війни не може бути виправдано, але і засуджувати людей, які потрапили в таку складну життєву ситуацію також не можна.
    Кожен у тій ситуації обирав між совістю і життям. І в більшості випадків життя було дорожче.

    Книга спершу мені не дуже подобалася, але коли почалися розділи про війну, тут моя увага була вся у книзі.
  •  
    П'ять четвертинок апельсина
    Джоан Харріс зі своїми творами мене просто вразила, а "П'ять четвертинок апельсина" стала найулюбленішою з-поміж інших історій. Вона занадто унікальна та неординарна, мова у авторки з нотками інтриги, стиль написання та оповіді ні з яким письменником не сплутаєш, але при цьому багато сумних моментів, якими проникаєшся і починаєш співпереживати героям.
    У даній книзі піднімається тема прихильності до людини і любові, точніше їхня відсутність, мовляв батьки у житті дитини - це найцінніше, адже саме вони відкладають помітний відбиток на все подальше життя, тому вони повинні стати авторитетом та чудовим прикладом.
    Я б не сказала, що у сюжеті присутня динаміка, скоріше її протилежність, але події розвиваються, як здається, саме в потрібний момент, тобто вчасно.

    Перед читачем розкривається любов, ненависть, зрада, страх, вірність, жорстокість, байдужість - багато-багато почуттів, які авторка розкриває повністю. Тема війни - це досить актуальна та популярна тема серед письменників, але Харріс зображує її по-своєму, що робить "П'ять четвертинок апельсина" унікальним твором.
  •  
    Чудова книга
    Саме з цієї книги розпочалося моє знайомство з творчістю авторки. Спочатку мене дуже зацікавила назва роману, і, прочитавши книгу, я анітрохи про це не пошкодувала.

    Перед нами дві паралельні історії: одна відбувається у теперішній час, а інша є спогадами головної героїні про її дитячі роки. Події другої історії відбуваються у Франції під час Другої світової війни на окупованій території далекої провінції. На фермі живе сім'я, яка складається з матері і трьох дітей. Роман Джоан Гарріс описує життя місцевих мешканців цієї провінції під час німецької окупації.Навіть більше за саму історію мою увагу привернуло зображення того, як дитячі необдумані та несвідомі вчинки можуть привести до неминучих наслідків.

    Головна героїня Франбуаза повертається у місце, де вона народилася і провела перші 10 років свого життя, під вигаданим ім'ям. У неї є страх, що хтось може упізнати її. Таємниця Франбуази поступово і неймовірно інтригуючи розкривається. Виникають свої припущення, і дуже важко відірватися від прочитання.
  •  
    До чого тут апельсини?
    Жінці на ім'я Фрамбуаз-65 років. Вона одинока вдова у якої 3 дорослих дітей. Коли її матір померла, то братові дісталась у спадок ферма, сестрі -винний погріб, а їй- тільки малий кулінарний зошит з рецептами.

    За своє життя Фрамбуаз змогла зібрати гроші та викупити у брата ферму. Повернутися жити в село свого дитинства і згадати його в часи війни. Читаючи мамин кулінарний записник, вона бачила рядки, що походили на щоденник. Саме читаючи його вона прагнула зрозуміти, чому матір була такою жорсткою жінкою, що не вміла проявляти любов. Крім того, жінка порівнювала свої спогади та відчуття з материними записами, щоб зрозуміти справжні ситуації минулого.

    Так до чого тут апельсин? Все просто, у матері жінки були сильні мігрені, під час яких їй постійно марився запах апельсинів. Але й дійсно сам запах апельсинів міг викликати мігрень. Дітям цей фрукт був заборонений. Навіть попри те, що часи були воєнними, і апельсини були рідкістю. Та це їм не перешкоджало шлях до маніпуляцій.

    В цілому це книга про любов. Про її нестачу і складні стосунки між дітьми та батьками. І звичайно між самими дітьми. Тут же цікаві дитячі оповіді переплітаються з різними життєвими історіями. Але найголовніше-книга показує, що часом потрібно згаяти багато часу, щоб зрозуміти і змогти пробачити іншим, також пригадати перше кохання.

    Дуже приємна та легка мова книги, що читається з задоволенням та захопленням. Описи побудовані від лиця головного героя, але їх розбавляють діалоги та монологи щоденника. Важка воєнна тематика поєднується з сучасністю.

  •  
    На одному подиху!
    Ніжно люблю усі книги Джоан Гарріс. Франція, аромати смачної їжі і її рецепти, сильні та харизматичні жінки - те, що поєднує романи Гарріс і, на щастя, “П’ять четвертинок апельсина» не стала винятком.
    Особливо сподобалась така екскурсія часом - через історію головної героїні можна опинитися в невеличкому містечку на березі Луари часів світової війни. Тут тече мирне життя і здається, що фашистська окупація це щось далеке і нереальне. Саме ця «нереальність» і оманлива безпека призвела до трагедії цілої родини. Боляче вражає і інтригує дивна та жорстока поведінка удови Дартижан. Лякає довірливість дітей. Шокує поведінка фашистів у кафе «погана репутація», викликає захоплення та шок поведінка старого друга Поля.
    Роман можна смакувати як варення з зелених помідорів, а можна проковтнути як шматок сливового пирога. До речі, рецепти цих страв у книзі також є. І вони справжні!
    Щоразу від книг Джоан Гарріс хочеться зібрати валізу і якнайшвидше опинитися у південних провінціях Франції, щоб проводити читання десь там..натрапити у кав’ярню «малиновий млинець», посидіти біля Сторожового стовпа. Бо все у книзі здається таким близьким і реальним!
    Дуже тепла, ароматна, захоплююча історія. Раджу усім!
  •  
    сколько упущенных моментов любви
    Ещё один шедевр от Джоанн Харрис "Пять четвертей апельсина" заставил снова меня влюбится в творчество писательницы.
    В семье Дартижан есть три ребенка : Касси , Рен-Клод и главная героиня Фрамбуаз. Когда умирает их мама то разделяет наследие она очень чудно : старшему сыну достается ферма , Рен -Клод винный погреб , а младшей Фрамбуаз - просто альбом. Как не справедливо на первый взгляд.
    После этого распределения Фрамбуаз решает вернуться в свой родной город Ла-Лавез, только он настолько маленький что ей приходится менять свою биографию что бы никто с местных жителей не смог узнать её.
    Начав читать альбом матери она открылась для дочери в новом свете. Стали прояснятся многие семейные тайны , поведение матери после пройденного жизненного пути было оправдано. А также отношения к апельсинам и младшей дочери.
    Фрамбуаз решает открыть свое маленькое кафе и готовить там только блюда по маминым рецептам.
    Книга заставляет задуматься о отношениях родителей и детей, на какие жертвы нужно пойти первым что бы подарить детям радости в жизни и сколько нужно спрятать от чужих глаз этих радостей. Книга построена на тайнах которые утяжеляли жизнь героев и от которых они сумели избавиться.
  •  
    "Вкусная" книга
    Очень душевная и вкусная история.
    В книге две сюжетные линии одна про озорную девчонку Фрамбуазу и вторая уже про старушку, но все ту же Фрамбузу которая любит свой маленький домик, вкусно готовит и ведёт затворнический образ жизни.
    В преклонном возрасте она решила рассказать все секреты и тайны своего семейства, с чего собственно и состоит книга - воспоминания главной героини.
    Фрамбуаза возвращается в свою родную маленькую деревушку Ле-Лавёз после долгих лет под другим именем , старые жители её не знают. Она открывает свое маленькое кафе и у нее огромный успех, но появляется её племянник с женой и хотят узнать кулинарные секреты тётушки. Когда-то давно в наследство маленькой Фрамбуазе досталась мамина книга рецептов со странными заметками. Рецепты женщина освоила и теперь это ей приносит заработок.
    Книга тяжело читалась, но по чуть чуть открываются секреты и хочется узнать в чем же все таки тайна этой загадочной женщины, с таким странным именем.
    А еще книга полна рецептов, она буквально пробуждает чувство голода и желание срочно готовить, что-то домашнюю и вкусную еду.
 
Характеристики П'ять четвертинок апельсина
Автор
Джоан Гарріс
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2019
Рік першого видання
2000
Перекладач
Дар'я Москвітіна
Кількість сторінок
352
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
84х108/32 (~135х205 мм)
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Шрифт
Literaturniy
Тираж
4000
ISBN
978-617-12-6844-9, 978-0-06-183670-1
Вага
304 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Література Англії, Австралії та Нової Зеландії
Література за періодами
Сучасна література
 

Про автора П'ять четвертинок апельсина