Роман про чоловіка, який опиняється на покинутому кораблі поблизу таємничого острова й намагається осмислити власне минуле, науку й природу реальності. Атмосфера інтелектуально насичена й меланхолійна - безмежне море, тиша палуби та відчуття ізоляції створюють простір для філософських роздумів. Сюжет розгортається через спогади, листи та уявні діалоги, що поступово відкривають внутрішній світ героя й його прагнення осягнути межу між досвідом і фантазією. Напруга виникає з протистояння між раціональним знанням і людською самотністю, коли пошук істини перетворюється на подорож у глибини свідомості. Мені сподобалося, як історія поєднує історичний контекст із метафізичними роздумами, створюючи багатошарову й атмосферну розповідь про час, пам’ять і сприйняття.

Для мене будь-яка книга Умберто Еко – це апріорі знак інтелектуальної якості. Навіть ще не відкриваючи книгу, розумієш: якщо це книга Еко, значить там буде щось майстерне і неординарне. Як й інші книги Еко, «Острів напередодні» не читається швидко й легко. Як і в інші книги Еко, в неї треба «пірнути», «спіймати її хвилю». І тоді вона не відпускає й дає всю ту насолоду від читання, нових знань і осмислення тих філософських питань, що в ній поставлені. Умберто Еко, який був не тільки видатним письменником, а й філософом та науковцем з енциклопедичними знаннями, створює не просто історичний чи пригодницький роман із закрученим динамічним сюжетом. Це, мабуть, було б занадто просто для такого автора. Він створює не просто роман, а інтелектуальне мереживо, де вплетено історію й географію, астрономію й біологію, релігію та атеїзм, міфологію, різні вірування та окультизм, священні тексти й любовні листи. І, звичайно ж, червоною ниткою цим мереживом проходять філософські роздуми про буття і Всесвіт, людину й Бога, мудрість і чесноти, життя та смерть, кохання й насолоди. «Для того, щоб розширити світ, слід розширити самого себе», - говорить Еко. А щоб розширити самого себе, варто читати як книжки взагалі, так і Умберто Еко зокрема.