Книга справді вибух. З першої сторінки автор протестує проти безликої маси натовпу і усталеної системи радянських принципів. В своєму романі Остап Дроздов поєднав історію трьох поколінь: бабусі, матері, і мабуть, свою. Війна, репресії, нещасливе кохання, родинні стосунки- все змішалося в одному вибухові, який опинився на сторінках цієї цікавої книги. Роман-вибух №1 написаний з легкою самоіронією, подекуди з легким і неповторним галицьким гумором, я б сказала- з кислинкою. Є момент у книзі, коли просто істерично регочеш до сліз, а є момент, коли ти плачеш разом з автором. Ця книга ніби розмова з автором на Ти, розмова, як кажуть "по душах" або ж "тет-а-тет". Особисто я знайшла багато спільних з автором думок і переконань. Мені здається, що цим романом Остап Дроздов прагнув вивести на світло потаємні закамарки недосконалої людської суті, сказати, що ніхто не ідеальний, але за своє право бути щасливим і вільним у своїх переконаннях треба боротися... Багато цікавих і неординарних поглядів на світ ви знайдете у цій книзі, вона варта уваги.

Знайомий з діяльністю Остапа Дроздова у першу чергу, як журналіста з досить яскравими і «прямими» телевізійними програмами та виступами. Він є прихильником суб‘єктивної журналістики, що на мою думку, було однією з рушійних сил, яка допомогла написати цей роман. У романі присутні декілька доль та й доля автора також. У кризі переплелись історії минулого, теперішнього і як не дивно певною мірою майбутнього у суб‘єктивному баченні автора. Твір читається легко і невимушено. Беззаперечним плюсом цієї книги є те, що описані історії є дійсно частиною чиєїсь долі. На сторінках роману можна побачити етапи через які пройшла наша держава у певні роки. Побачити наївність людей і певну недолугість, силу кохання, яку люди можуть пронести ціле життя, патріотизм та внутрішні суперечки, які виникають у людини перед необхідністю зробити вибір. Історія Остапових дідуся та бабусі варта окремого захоплення, адже віддзеркалює силу кохання та вірності, якої нам зараз так бракує. Історія України починаючи з Києва і рухаючись на схід, на жаль, також дуже чітко показує бар‘єр, як ментальний так і культурний. Дуже відкрито описано приховані сторони добровольчих батальйонів, волонтерів, безпосередніх учасників АТО та населення. Думки ж самого автора на рахунок військового конфілкту в Україні, патріотизму, призову до лав ЗСУ, цінності свого коріння та розвитку людини, котра росте та розвивається, ставлення до батьків та батьківства, продовження роду - особисто я повністю не поділяю а інколи абсолютно не сприймаю. На рахунок особистої біографії автора можу сказати, що не будь вона такою, як на мене, нещасливою, то ми б не змогли побачити такого Остапа Дроздова, який постає перед нами як журналіст та письменник.

Особистість Остапа Дроздова ніколи не викликала у мене особливої симпатії. В багато чому, що він говорить (а книга це ще раз підтверджує) відчувається велика не любов до сходу, який у Дроздова починається від Києва, а я все таки люблю землю на якій проживаю. Але якщо копнути глибше... "№ 1" - по великому рахунку потік думок самого автора про все те, що відбувається в його житті з народження і до нинішнього часу. Паралельно в сюжет вливається ще одна лінія - історія життя та кохання Остапових діда та баби, Стефка та Ірусі, що, незважаючи на численні випробовування змогли пронести свою любов через все життя. Спочатку здається, що Остап описує події зі свого життя за принципом "Баба Яга проти". Юним хлопця дратує абсолютно все і , здається, яку б лінію поведінки не вибрав натовп, що його оточує, він завжди буде йти всупереч. І я ще раз подумала про те, що взала книгу читати дарма. Але потім щось міняється. І на котрій з сторінок я вже ловила себе на думці, що те, що пише автор ніби витягнуто з моєї голови, з моїх думок. Остап майстер слова, він вміло вибудовує речення і грається словосполученнями, задіваючи при цьому важкі теми та пробираючись в саму душу. Мізантроп, соціопат, інтелектуал, що впускає в свій круг лише обраних. Жінконенависник, що зміг описати стосунки з матерями так, як, мабуть, ніхто до нього. Від цих описів моторошно, але вони надто правдиві.Та і вся книга просто рубає правдою. Правдою і ненавистю. Так, Дроздов злий, та ця злість з*явилася не просто так. Патріотизм, кохання, життя та смерть, схід та захід, матері та діти, школа та взаємовідносини між людьми. Дроздов зумісно створити справжній шедевр. І так, це насправді роман-вибух, як і написано. Не всі будуть готові до прочитання, але я все ж раджу відкинути особисті несимпатії чи симпатії (що менш ймовірно) до особистості Дроздова і просто почитати цей неймовірний та глибокий роман.