Дуже специфічна книжка. Я дуже люблю читати книжки в транспорті, особливо зараз, коли до роботи їхати майже сорок хвилин. І от узяла «Останню любов Асури Махараджа» й почала читати по дорозі на роботу. Кілька разів заснула і так знудилася, що останні дві станції метро уже просто розглядала людей навколо. Думала, що закину цю книжку й не згадаю більше про неї. Та після роботи мала багато поїздок, більше книжок в рюкзаку не було, а не читати – то ще те випробування. Тож врешті дістала цей роман і почала читати далі. І на диво книжка доволі пішла на душу. Трошки незвично було, що Любко Дереш написав фантастичний роман, хоча, можливо, фантасти й не погодяться зі мною й скажуть, що це не фантастика. Загальна ідея твору сподобалася, та шлях до втілення цієї ідеї виявився занадто довгий і тернистий. Думаю, що не кожному читачеві буде до снаги пройти його. Було багато запитань до тексту. Наприклад, Шеф (як я зрозуміла – Бог) курить марихуану. Там гарний епізод, коли він пропонує закурити й головному героєві Асурі Махараджу, а коли той відмовляється, каже, що він його перевіряв, що, буцімто, люди, які до нього потрапляють, думають, що можуть робити все, що і він, тож не відмовляються від марихуани, а насправді ж це не так. Але, загалом, навіщо така маячня. Інша деталь, яка здивувала, це те, що Шеф був одягнений у шкіру тварини. Не те, щоб я уявляла його в костюмі з краваткою, але хотілося б думати, що він не має стосунку до вбивства тварин задля шкіри на одяг. Також Даша, кохана головного героя (власне, на коханні до неї й побудований увесь сюжет твору) сліпа, але в епізоді, де вона з Асурою відвідує ресторан, вона бачить перед собою таке-то й таке-то. В епізоді розповіді Махараджа йдеться про хлопця без ніг, і між іншим сказано, що йому дали завдання сходити туди-то й туди-то. І таких ляпів у творі просто-таки купа. Звикла, що часто можна побачити ляпи у фільмах, але у художньому твору було достоту незвично їх спостерігати. Усе ж висновок по завершенні читання роману склався такий, що автор, який дуже стрімко ввійшов в українську літературу, з часом почав шукати нові способи вираження, і цей твір був одним із видів пошуку. Тобто не розглядаю цей твір як кінцевий результат і вірю, що Любко Дереш ще напише не одну чудову книжку. Адже ми, його читачі, знаємо, що він може писати просто-таки геніальні твори.

Перше моє знайомство із творчістю Любка Дереша почалося з читання "Остання любов Асури Махараджа". Не дуже вдале, мабуть, тому що для мене у книзі було забагато поєднань. Глибока філософія, східні мотиви, фантастичні створіння і земне життя - усе це разом виявилось, для мого розуміння, заскладною сумішшю. Асура - демон наг, який закохується у звичайну дівчину Дарію Стефанівську, українку, що мешкає в Америці, Нью-Йорку. Вона також закохалася у нього, але зникла для того, щоб не ускладнювати обом життя. Що сподобалося у книзі - опис портрета дівчини закоханим Асурою для пошуків. Дуже гарне і поетичне змалювання, але ж не корисне для огляду звичайної людини. Звичайно в автора безмежна фантазія, і видно, що він захоплюється індійською культурою. Тонко відчуває і зображає людські недоліки та чесноти, але складно. Мені б хотілося читати цю книгу як дві паралельні: з цікавим фантазійним світом і усією ієрархією істот, що керують нашим і своїм життям із глибокою філософією буття. І окремо історію кохання, історію простих людей, які йдуть на бунт, захищають свої цінності та борються за свободу.

Дереш всегда меня удивляет - это правило. Наверное, эта мистерия, этот эпос про реинкарнацию и любовь - самый странный любовный роман, который я читал в своей жизни. Благодарен автору за такой читательский опыт. Все эти индийские космогонии совсем не знакомы широкому кругу читателей. Например - кто такие асуры, или так называемые демоны - совсем другая этическая, мифическая концепция, в отличии от христианства. Нужно гуглить. В той части сюжета, где мы узнаем о том, что Асура Махараджа - житель "низших миров" работает в научно-исследовательском институте, где занимается исследованиями Земли, на ум приходит Пелевин. Но у Дереша, пускай, есть мифологическая толерантность, но нет Пелевинского релятивизма и читать его душевнее и приятнее. Ради земной девушки житель низших миров умирает, теряя все свои демонические привилегии и рождается простым смертным, жителем Земли. Сказать бы, что это простой сюжет "Красавицы и чудовища", просеянный через художественный прием с реинкарнацией, но все не так просто. И с Дашей все не просто, и рыцарь из низших миров ей приходится очень кстати. И вся история помимо экзотичности не так уж банальна, если присмотреться к деталям. Очень необычно для современной украинской литературы.