Ісабель Альєнде "Оповідки Еви Луни" - збірник із 23 життєвих,по-своєму, радісних і сумних історій. Ці історії показують життя у всіх його гранях. із 23 я б виділила: "Двоє слів"(я зрозуміла, що для кожної людини є своє слово, яке зробить її щасливою...) "Тоска"(кожен робить в житті вибір, але не варто потім жалітись, що зробив не те, сюжет не повернеш навіть після скількох років) "Велімей"(Яку силу має і'мя?) "Маленький Гайдельберг"(тепла історія, яка викликає посмішку на устах) "Нескінченне життя"(одні емоції...) "Скромне чудо"(на життєвому шляху є місце маленькому чуду) "Листи зрадженого кохання"(якби правда не була схована, вона віднайде шлях "розповісти" про себе) Кожна із оповідок це чиїсь життя. Але в кожній історії можна знайти частину своєї. Актуальні теми: вірність, кохання, зрада, мрії. Історії розказані так, що ти замислюєшся над кожною оповіддю. В плані, як ставитись до героїв, які діяли в тій чи іншій ситуації? Саме ці дії можуть викликати відразу або шок. Та не ми повинні судити їх. Адже життя це така річ, яка покаже нам всі свої грані. Але чи готові ми будемо їх сприйняти... Збірка сподобалась. Продовжу знайомство із творами автора.

В книге содержатся 23 новеллы, и в каждой - удивительная (по событиям или трагизму) женская судьба. С начала книги благодаря первым историям настраиваешься на позитивный лад (главные героини в первых новеллах, пройдя через удивительные испытания, находят свое счастье), и кажется, что жизнь сама подталкивает их на пути любви, а избранники также готовы на удивительные и непредсказуемые поступки, чтобы завоевать сердце любимой. Но дальше по книге ситуация немного меняется, и некоторые новеллы до слез печальны и трагичны. Историю о девочке, застрявшей в болотной грязи после схождения оползня в горах, я, вообще, еле дочитала и до конца надеялась, что все сложится лучше. Здесь человеческая жизнь - не ценность, а микроскопическая крупинка, не стоящая внимания. Вот уж удивительно, что в современном мире за три дня невозможно найти насос, чтобы спасти ребенка, даже обратившись за помощью лично к президенту страны и огромному населению через телевидение. Вероятно, мы слишком много не знаем про особенности жизни в Чили, и там действительно возможна такая ситуация. Увлекательнейшая книга, но будьте готовы с ней эмоционально пережить все, через что прошли герои (и радость, и грусть).

Ісабель Альєнде та її "Оповідки Еви Луни" — ще одне відкриття латиноамериканської літератури. Книга — збірка оповідань про все, що завгодно: і жадібного сеньйора, котрий зневажав свою сім'ю, і про революціонерів, і про віщунку, що торгувала словами, і про Благодійника Нації... "Оповідки" живі і яскраві, вони справжні і такі близькі, ніби тобі розповідає їх знайома бабусі, згадуючи про свою молодість. Багато героїв тут переходять з однієї розповіді в іншу, часто місцевість, що є головною в одній оповідці, згадується в іншій, і всі разом оповідки плетуть суцільну розповідь про одне — про Чилі. Тут відчувається дух Чилі, країни з жорстоким кліматом і природою, після цих оповідок хочеться перегортати довідники історії, щоб зрозуміти, що ж там відбувалося з революцією на початку ХХ століття. Тут є і любов, і сльози, і перемоги, і поразки, а магія тут часто дуже легка й непомітна, але завжди є, власне, як і повсякденному житті. Як не крути, а латиноамериканська література щоразу припадає мені до душі, вся вона різна, але вся — цікава і своєрідна. "Оповідки Еви Луни" — легка і світла збірка, хай там і про багато сумного, читати її приємно.