Елізабет Страут "Олівія Кітттерідж Ви часта намагаєтеся зрозуміти вчинки людей? Чи виправдовуєте їх хоч якось? Чи одразу кидаєте звинувачення, не надто намагаючись вникнути у суть, бачачи лише наслідки, заплющивши очі на причини і передумови? Я, буває, по-всякому. Мені, звісно, хочеться бути мудрою і справедливою, але інколи ламаються гальма і мене несе. Поки я читала цю книгу, я встигла побути й дурною, й пліткаркою, і мудрою. Перша історія якось пройшла геть мимо мене. Я не могла настроїтися на авторський стиль, не могла звести до купи героїв, не могла скласти власну думку про них. Була навіть мрія відкласти книгу подалі на невизначений термін. Але почала читати другу розповідь і затягнуло... Знаєте, це як зрозуміти, що хтось живе у більшому болоті, ніж ти. Спочатку тебе це радує і надихає. Починаєш аналізувати своє життя, знаходиш у ньому додатковий позитив, нові пагінці надії і впевненості. Але за трохи ти вже дуже переймаєшся отим чужим болотом. Хочеться давати поради, підтримувати, сварити врешті, кричати, тупати ногами й просто обіймати. З кожною історією тобі стає вже більш боляче читати. Книга перетворюється у якісь суцільні пазлики болю і непорозумінь. І коли здавалося, що вже нічого змінити не можна, прийшов час останньої історії. Вона не дозволила скотитися у всесвітній сум, депресію і морок.

Вже минуло кілька днів по прочитанню "Олівії Кіттерідж", але й досі не можу визначитись, чи сподобалась мені ця книжка. Прочитала її за два-три дні і, здавалося б, це ознака того, що книжка захопила. Але ні. Мені здається, що якби попередньо не чула позитивних відгуків друзів про те, що книжка прекрасна і чуттєва, не читала би її до кінця. Тут показане буденне життя американського містечка на протязі десятиліть. Фокусом автора є десяток мешканців, які на перший погляд не дуже й пов'язані між собою, хіба що тільки тим, що у таких містечках складно лишатись непомітним, бо всі знайомі через батьків-дітей-сусідів і люблять обговорити свіжі плітки. Що мене дивувало десь бо більшої половини книжки, це назва "Олівія Кіттерідж". Я від початку очікувала, що Олівія буде головним персонажем, і як же дивувалась, коли сторінок 30 про неї могли не згадувати геть. Або йшла оповідь про невідомих доти людей і десь у останньому рядку була приписка, що Олівія була шкільною вчителькою когось із них. Мені не подобалось, коли автор без причинно-наслідкових зв'язків говорила спочатку про молодість, і через три слова герої вже виявлялись пенсіонерами, хоча ніби тільки вирішили піти в магазин. Сподобалось, як Елізабет Страут писала про декого з героїв, про їх любов до власних будинків і мрії щасливого сімейного життя. Думаю, цей роман підійде тим, хто любить неспішні оповіді, де майже немає подій і ті передбачені. Коли все-одно, що наперед знаєш кінцівку або, що не дізнаєшся продовження багатьох початків.

Всі ми трішки Олівія Кіттеридж. Ця книжка давно чекала на моїй полиці свого часу. А коли я побачила у Віри Полозкової її в рекомендаціях як потужний твір, вирішила: пора прийшла. Це збірка оповідок, де кожен розділ присвячений різним мешканцям маленького містечка, де всі знають все про кожного мешканця. Втім, кожна людина - всесвіт, і Страут в кожному розділі своєї книжки доводить, що ми ніколи не можемо знати інших повністю. Ці розділи-оповідання об’єднує одне: Олівія. Шкільна вчителька, вона так чи інакше лишила свій слід в житті кожного героя Страут. В деяких розділах Олівія - повноправний учасник подій; десь - побіжно згадується якась із її фраз, сказаних роки тому, яка вплинула на вибір героїв та стала рушійною силою. Маленька людина може змінити життя - адже кожен з нас не маленький, і, мабуть, в цьому сила і слабкість Олівії. Шкода, але настрій у мене був явно не для «Олівії Кіттеридж». Фрази з рецензій на звороті обкладинки обіцяли навіть гумор (який я ціную чи не щонайбільше в книжках, коли він тонкий та точний) - по факту ж це для мене було сумне читання. Меланхолійне. Можливо, осінь - якраз пора для таких книжок. Мені ж цього літа хотілось чогось світлішого, надихаючого - на жаль, «Олівія Кіттеридж» цього не дала. Втім, думаю, кожен з нас знайде щось своє у головній героїні. Відчує в чомусь розуміння.