Уявіть собі, що ви - середньостатистичний молодик "трохи за тридцять", типовий представник "майже творчої богеми". Ані дружини, ані дітей, ані зобов'язань - зате періодичні пиятики с друзями, необов'язкові стосунки з необов'язковими дівчатами й робота діджеєм на радіо - під дурнуватим ніком Аспірин. Уявили? А тепер скажіть-но, як ви діятимете, якщо, повертаючись з роботи, у темному підворітті зустрінете зворушливе дівча з іграшковим ведмедиком? А район не те щоб вельми безпечний, довкола вештаються гоп-компанії з бойовими собацюрами, ну й взагалі... не лишати ж малечу простонеба глупої ночі? Авжеж, діджей Аспірин веде свою знайду на ймення Олена до себе додому, розраховуючи вранці здати її до відповідних інстанцій, яким за статусом належиться займатися загубленими дітлахами... ...от лишень зранку починаються чудасії. І дівчинка, на позір десятирічна, тримається аж ніяк не як мала дитина, і ведмедик у неї якийсь химерний, і, здається, не вельми іграшковий... а на додачу от вони, документи, в яких чорним по білому Аспірин, він же ж Олексій Гримальський, вказаний батьком неповнолітньої Олени Гримальської... А на додачу на неповнолітню Олену полює якийсь лячний хлоп, що чомусь ходить босоніж, а сама вона мріє навчитися грати на скрипці, щоби зіграти мелодію, що триває рівно 173 хвилини, і знайти загубленого брата. Який - овва, яка несподіванка! - за описом вельми нагадує бунтівного янгола... "Олена й Аспірин" - роман типово-дяченківський, з фірмовими авторськими недомовками, звичайними персонажами, які мусять знайти вихід із незвичайних обставин, стрибнувши вище голови, і, авжеж, з неодмінним катарсисом. Дуже цікавий і глибокий роман. 10/10.

Книга шикарна. Прочитала буквально за три дні. Зустрілась знову з тою проблемкою, що анотація не дуже сильно привернула увагу. З творчістю Дяченків знайома доволі давно, тому надіялась, що книга виявиться цікавою. Так і сталось) У творі присутні два головні герої – Олена та Аспірин. Оленка - дівчинка з іншого світу, а Аспірин або ж Олексій – смертний, ді-джей та ведучий на радіостанції. Аспірин - дуже цікава особа. З одногу боку він сміливий, добрий, милосердний та оптимістичний. А з іншого - це боягуз, який боїться відповідальності. Коли було багато проблем він просто все запивав коньяком. У свої 34 роки (можливо 32, точно не пам’ятаю) він досі міняв жінок як рукавички. Але із-за певних обставин він зустрівся з Іриною. Чудова жінка, яка завжди була рада допомогти, робила обдумані вчинки. Олена казала, що Ірина хороша мама. Пізніше у Олексія з Іриною розпочався роман. Було не легко. Але по закінченню твору все було у них добре. А тепер про Олену. Це персонаж, який зачаровував з перших сторінок. Вона була дуже розумна, працьовита, самостійна, цілеспрямована та терпима. У неї була ціль – навчитися грати на скрипці аби врятувати брата, який загубився у нашому світі. І вона почала відвідувати музичну школу. Вона настільки горіла цією метою, що у 1 класі грала твори, які грались у старших класах і не тільки. Жити з Олексієм їй було не просто, бо чоловік скидав на неї всі хатні обов’язки. Вона готувала, прибирала і ходила за покупками. Також у неї був іграшковий ведмедик, який у разі небезпеки оживав і знищував тих, хто загрожував його господині. Коли пройшла низка подій і прийшов час грати заповітну мелодію, яка тривала 173 хв, то все було дуже важким і не зрозумілим для оточуючих. Чесно кажучи, кінцівка твору мене вбила. Я не очікувала такого закінчення взагалі. Те, що Олену заберуть, і те, що всі хто хоч раз бачив дівчинку, то забуде її назавжди. Я надіялась до останнього, що Олексій виявиться її братом. Я чекаю на продовження!! Також у творі Дяченки порушили (висміяли) проблему – стереотипи. У книзі говорилося, цитую: «Їй 11 років і вона постійно носиться з іграшковим ведмедиком. Вона точно психічно хвора. У цьому віці думають про помаду, косметику, хлопців і дискотеки.» Яка різниця хто з чим ходить. Зараз ми можемо спостерігати як підлітки і не тільки, носять на рюкзаках або сумочках брелки з різними тваринками. Якщо ставитись до цього з психологічного боку, то така іграшка може стати порятунком, стати тим другом, якому можна розповісти усі таємниці і ніхто про них ніколи не дізнається. У наш час потрібно бути терпеливою і сильною духом людиною аби вижити у соціумі.