Я люблю Рут Веа і збираю всі її книжки. Прочитано ще не всі, але її стиль мені дуже імпонує: легкий, динамічний, напружений. Це той самий класичний трилер, який не намагається шокувати жорстокістю, як у Тільє чи Гранже, а діє інакше — тонше, м’якше, по-жіночому приємно. Ця історія знову з мого улюбленого тропу — «Десять негренят» Агати Крісті: замкнений простір, обмежена кількість людей і вбивця серед своїх. Саме такі сюжети я люблю за атмосферу, підозри й повільне наростання напруги. Окреме задоволення — зимова атмосфера: холод, ізоляція, сніг і відчуття, що виходу немає. А оформлення від РМ — це взагалі окрема насолода, коли книга радує не лише історією, а й візуально. У підсумку — атмосферний зимовий трилер на пару вечорів, ідеальний для читання під плед і чай, коли хочеться напруги без надмірної темряви.

Не дарма казали, що це найслабша книга авторки. Жодного персонажа я так і не відчула, не було кому співпереживати. Хто винний, здогадалась вже тоді, коли вже було дивно не здогадатись. Знаки лежали на поверхні. Враження після прочитання як після посереднього фільму: подивилась, сказала "ну ок" і забула. Єдине, хто мене реально зачепив це кухар. Я б із задоволенням спробувала те, що він там готував. Але, на жаль, це лиш книга. І його — мля. Коротко про сюжет: Група колег застрягає у віддаленому гірському шале посеред снігів. Спершу це здається пригодою, але смерть одного зі групи руйнує будь-які плани на "тимбілдинг". Лавина відрізає їх від світу, і стає ясно: нікому тут не можна довіряти. Оформлення книги прекрасне.