Книга На зарослих стежках
Код товару: 382246
Опис книги
Характеристики
Доставка
Вказати місто доставки
Щоб бачити точні умови доставки
Відгуки
Ксенія Мірошнікова
27 січня 2022 р
Шляхи людські...
Кнут Гамсун без перебільшення геній. Чого варті його романи " Голод" і "Соки землі", за останній він отримав Нобелівську премію. Книга " На зарослих стежках" це роман - сповідь. 80- річний письменник, гордість своєї країни, оступився - у 40-х роках минулого століття він підтримав окупацію Норвегії і уряд Квіслінга. За що після війни був офіційно засуджений і сплатив штраф. У своєму творі Гамсун у вигляді нарисів із щоденника переповідає, як він глухий і майже сліпий старий чоловік переживав роки судових засідань, психлікарню, домашній арешт і дім пристарілих. Письменник - якщо судити з цієї оповіді - не дивлячись ні на які докази, не розуміє, чому він зрадник Батьківщини, адже він не втік з країни, нікого не убив і у партію Національне об'єднання не вступав.
Цей роман написаний автором скоріше не для самовиправдання, а як психологічний аналіз себе як звинуваченого ( та ще й у поважному віці). Тут немає ні одного слова на захист фашизму, Гітлера чи гітлерівських звірств. Але й виправдань своїх вчинків тут теж немає. Читач залишається один на одним із автором і має сам дати відповідь на питання - так заслужив покарання ліричний герой чи його можна зрозуміти?
кость
26 червня 2019 р
Бывает и так...
В 1900-м Кнут Гамсун был одним из самых известных писателей в мире. В 1920- он получил Нобелевскую премию по литературе. А после Второй мировой войны его судили, как коллаборациониста, за измену родине и за симпатию к режиму оккупантов. Во время войны Гамсуна угораздило выступить в поддержку нацистов, в которых он почему-то увидел спасителей Норвегии. Он верил, что сопротивление, в любом случае будет бесполезно. Более того, он даже как-то раз встречался с Гитлером. И вот, надо ж такому быть, - те на кого он ставил продули войну. Отделался нобелиат за измену родине, относительно малыми потерями. Посидел под домашним арестом, затем его провели через освидетельствование в психиатрической лечебнице, затем принудительно поселили в доме для престарелых. В силу его статуса и почтенного возраста, у него конфисковали часть имущества, немного ограничили в правах и оставили доживать свой век.
Пока Гамсун находился под следствием он много прогуливался и размышлял о жизни. Эти прогулки спасали его от депрессии, они же и вдохновили его на эти вот мемуары. Всем, кто интересуется творчеством Гамсуна книга будет интересна.
Людмила Литвиненко
23 листопада 2018 р
На шляху до смерті.
Роман "На зарослих стажках" був написаний вже після приходу до Гамсуна популярності. Він автобіографічний.
Герой роману - сам Кнут Гамсун- вже в похилому віці, після закінчення Другої світової війни скитається по різним місцям, ніде не взмозі знайти собі прихистку. Через співпрацю з німцями, офіційний уряд Норвегії його не ув'язнив фактично - бо письменник був лауреатом Нобелівської премії та найвідомішим і поважним культурним діячем країни. Але письменник був на межі бідності, його відправляли з одної лікарні до притулку, з притулку до іншої лікарні і так далі. І хоч ніхто ніколи не міг йому дорікнути в обличчя - він відчував себе покинутим і зневіреним. Старий, без засобів існування, без близьких, хворий і уражений морально він неймовірно страждає. На самоті зі своїми думками він перебирає в пам'яті свої вчинки і хоч розкаюється, це скоріш вимушена міра задля заспокоєння власної совісті. Егоїзм, саможаління і страждання- гризуть письменника і мучать його серце. Коли ж він на самоті - на природі, він відчуває себе майже щасливим. Це наштовхує на думку, що нещасним його робить не так навіть середовище людей, а страх його самого перед людським осудом. Важливий аспект ще й той, що він був майже абсолютно глухим, і це відгорожувало його від суспільства ще на більшу відстань. Хвороба посилювала самотність і інакшість автора. Примусове лікування в психіатричних лікарні, будинок людей похилого віку, глухота, фактичний домашній арешт - все це зрештою було доволі іронічно описано щодо себе самого і інших людей. Тонка особлива чуттєвість, факт того, що тебе не слухають і не бачать змусила його бути ще спостережливішим і описати людей, їх емоції і вчинки краще, чим якби його самого сприймали як рівного.
В цілому - сюжет відсутній, лише окремі клаптики спогадів зв'язують епізоди викладу. Мені навіть чимось нагадав цей роман оповідання "Львівська пані", не пам'ятаю автора. Самотні люди, похилого віку, хворі і зневажені - відчувають все гостріше і мудріше дають оцінку дійсності і самим собі.
Психологічно і сумно, хоча у стилі реалізму.
Не забуваємо і той факт, що коли Гамсун написав роман - йому було вже 90 років ! Геній залишається генієм незалежно від віку, соціального статусу і політичних поглядів.
2
Виникли запитання?
0-800-335-425
Зв'язатися





