Книга «Молитви лишаються незмінними» відомого турецького автора Туни Кіремитчі. Не залишить вас байдужими. Це моя перша турецька книга, але точнісінько не остання. Зізнаюсь що, спершу я була налаштована скептично, але с перших сторінок моє вражання змінилося з дивовижною швидкістю. Історія розповідає нам про спілкування між літньою жінкою та молодою дівчиною. На перший погляд вони зовсім різні, але водночас такі однакові. Історії жінки яка у часи Другої світової війни, втекла у Стамбул та знайшла там кохання, притулок та купу проблем. Доля зводить її з дівчиною, котру батько відправив навчатися у Європейський університет. З першого погляду в них нема нічого спільного, але кохання, самотність та любов до Туреччини та турецької мови зав’язало між ними тісний зв'язок. Історія варта, щоб її прочитати. Дивовижний переклад, від якого не можливо відірватися. Дякую видавництву «Алемак» та окремо Ользі Чичинській.

"Молитви лишаються незмінними" Туни Кіремітчі - це книга, яку я придбала, щоб підтримати маленьке українське видавництво "Алемак", яке спеціалізується виключно на перекладі книг сучасних турецьких авторів на українську мову. Це чудово, як на мене, - мати можливість відкривати для себе менш відомі, менш розпіарені і популярні літератури народів світу. Хотілося б, аби таких проектів було більше. Отже, книга ця написана у формі діалогу, іншого тексту тут зовсім немає. А діалог відбувається між двома жінками, які зустрічаються у одному західноєвропейському місті, але так чи інакше, їхні долі були пов'язані із Туреччиною. Одна - жінка на схилі літ, яка була одружена із турецьким євреєм і прожила кілька років у Стамбулі, переховуючись від нацистів, для іншої Стамбул - це рідний дім, з якого її відіслав на навчання батько, аби не заважала йому будувати особисте життя. Вони дуже різні, і, можливо саме тому їм є що сказати одна одній. Уся їхня розмова - це діалог поколінь, епох, життєвих досвідів, релігій, світогляду. Книга за настроєм доволі тужлива і меланхолійна, налаштовує на роздуми про життя і про те, що в житті по-справжньому цінне.

Мій перший офіс в Києві був всього в декількох кроках від залізничного вокзалу, і мені так подобалось робити сюрпризи друзям, родичам, та у першу чергу собі. Ввечері в п’ятницю нібито йдеш до дому, але ноги мимохідь заводять тебе до каси, свідомість чинить не дуже вдалий опір підсвідомості, і ти вже питаєш квиток на найближчий потяг, щоб вранці опинитися в Симферополі, Харькові, Львові або Ужгороді та перетворити звичайний уікенд на несподівану в прямому сенсі цього слова пригоду, а в понеділок вранці повернутись до Києва, поїхати з вокзалу безпосередньо в офіс, встигнути на нараду з босом, і бути надзвичайно втомленою та щасливою незважаючи на той самий одяг вже кілька днів поспіль та гаманець з самотнім женотчиком на метро. (тут має бути окрема подяка бухгалтерії за порозуміння щодо авансу таким любителям пригод як я :)) Але найбільшим сюрпризом власне для мене кожного разу були попутники в потязі. Дуже різні люди, з якими крім того купе нас більше нічого не пов’язувало і ймовірність нашої зустрічі надалі дорівнювалась нулю, навіть якщо ми щиросердо обмінювались телефонами, адресами та запрошенням в гості. Відверті історії з життя незнайомої людини що сидить поруч в “треніках” зі склянкою залізничного чаю або пляшкою херсонського коньяку, водночас прості та вражаючі бесіди, все це за межами купе разом із усіма подробицями зникало як мильна бульбашка, але перед тим встигало надихнути на роздуми про власне життя та надати чарівності кожному подібному тріпу... Про ці спогади мені нагадала книга “Молитви лишаються незмінними” турецького автора Туна Кіремітчі у перекладі Ольги Чичинської. Для мене вона несподівано стала квитком на потяг та надала можливість підслухати випадкову розмову двох незнайомок, саме як колись в купе. Книга повністю складається з діалогу. Завдяки увазі до кожного слова автора та в першу чергу майстерності перекладача, книга не сприймається як переклад з іноземної мови (кажу це як перекладач), загалом не справляє враження тексту – це бесіда, яку вам пощастило почути. Проста, зовсім не екзистенціальна, але вражаюча. Саме така, що надихає на роздуми про власне життя та перетворює на пригоду ваш вечір з книгою та склянкою чаю або пляшкою коньяку. :) p.s. Єдине зауваження: не вистачає додатка з рецептом сирних боїко з Бююкада...