Автор «Моєї Другої світової» веде читача від дитячих вражень із пронизливою нотою «інтуїції душі» до суворого стилю історичних документів та ремінісценцій минулого, від голосів живих свідків про трагічні й героїчні події до відроджених із небуття авторською уявою спогадів односельчан, від історії волинського села Новосілки до масштабних подій світового значення – такі «концентричні кола» осягнення цього роману-хроніки воєнної і повоєнної долі української людини. Оповідь тримає увагу читача, хвилює – оскільки тремтливий ліхтарик авторського бачення перебуває в чутливій руці людини, невіддільної від рідного краю, Батьківщини.