Така есеїстика мені імпонує, передусім, своїм стилем: внутрішні рефлексії, роздуми, переосмислення минулих досвідів і аналіз довколишньої дійсності, в першу чергу, для себе, для свого розуміння, а потім вже для читача. Книжка в Ірини Славінської вийшла доволі щира, хоча дещо й замкнута на самій собі. Але мені було цікаво перейматися світоглядом авторки та її баченням проблем із різних сфер життя - культурної, професійної, родинної і так далі. Насамперед, на мою думку, в "Моїх запасних життях" йдеться про характерні особливості покоління, до якого належить сама Славінська: міленіали, які вже не пам'ятають Радянського Союзу, але які сповна перенаситились його пережитками в своєму дитинстві, донині мають в голові певні тригери, які спрацьовують на кожну "червону ганчірку" совка, будь то радянська шкільна форма чи гра в "Що? Де? Коли?". Це покоління стало першим, для якого відкрились великі можливості, як то навчання за кордоном і професійна реалізація за покликом душі, а не за державним направленням. Але це так само і останнє покоління, психіка якого зазнала важких ударів у вигляді шкільного насильства від вчителів, засилля російського маскультурного продукту на телебаченні, неможливості викорінити безліч стереотипів з власної свідомості та всяке інше. Це лише частина тем, які порушуються в книжці. Насправді тут дуже багато цікавого про перекладацьку кухню, родинні історії, дружбу, громадянські права та обов'язки, ділову етику, світлі дитячі спогади тощо. Тож можете не вагаючись читати, якщо вам близький сучукрліт і, зокрема, жанр короткої прози.

Не знаю, яким, направду надприродним, чином команда Yakaboo здогадалася, що я мрію про цю книжку! А отримала її як сюрприз з нагоди 15-річчя улюбленої інтернет-книгарні. Ірина Славінська -- перекладачка з французької мови (зокрема для ,,Видавництва Старого Лева" вона опрацювала ,,Компас", ,,Чекаючи на Бонджанглза", ,,До краси"), радіожурналістка, громадська активістка. Феміністка. ,,Мої запасні життя" -- дебютна книжка авторки, збірка есеїв, сформована з фейсбучних постів, статей для преси. Вже з перших сторінок зрозуміла, що чтиво -- ,,моє". По-перше, ми з письменницею -- однолітки. По-друге, теми, які вона зачіпає ледь не у кожному тексті більшою чи меншою мірою резонували з моїм досвідом, питаннями, котрі свідомо чи підсвідомо собі задавала. Особливо хочеться виділити есеї, присвячені збереженню та передачі родинної пам'яті (епізод про касети влучив прямісінько в серце...), а також про школу й форму 90-х (чого лише варта сентенція, що школа -- це місце, де ненавидять дітей, ще й за це гроші платять). Пізнавальними були есеї про перекладацьку ,,кухню", французьку мову і нюанси культури. А й справді, яку велику, відповідальну роботу виконує перекладач, підбираючи відповідне слово з низки синонімів! Наскільки потрібно не помилитись, аби речення не змінило свого первісного змісту! Так і хочеться сказати, що саме від тлумачів і залежить бути чи не бути, наприклад, війні... Для мене, як людини, котра не цікавилась, що таке фемінізм у своїй суті, саме ця книжка стала своєрідним лікбезом. Я багато чого зрозуміла. Планую прочитати ще низку літератури про слово на літеру ,,ф", зокрема ,,Чому не варто боятися фемінізму" та ,,Феміністки не носять рожевого". ,,Мої запасні життя" -- направду сильний дебют, котрий припаде до душі поціновувачам інтелектуально-рефлексуючої особистодосвідної прози. Щиро рекомендую!