Місторія однієї дружби

Ця історія, впевнений, сподобається всім українцям, особливо тим, хто мешкає в столиці. Бо саме Київ є центральною фігурою в повісті «Місторія однієї дружби». «Він», точніше «Його» голос супроводжує головну героїню Таню впродовж всієї книжки. Саме «Він» є найкращих екскурсоводом, гідом, бо переповідає найбільш чарівні, дивні й неймовірні таємничі історії про Себе.
Особисто мені, дорослому, теж було прикольно читати твір Ірини Цілик. На мене він теж справив певне враження. По крайній мірі, більше не можу дивитись на величні споруди та історичні місця так, як раніше. Все постійно прокручую ті дивні розповіді, що їх розповідало Місто…. А, й справді, хто його знає, як-то насправді?! Може, Цілик знає більше, та доносить до читачів дійсно справжні факти?! То вже хто як фантазує.
Сама книжка виконана дуже класно, її приємно тримати в руках. А ще більше - гортати, бо крім вдало віддрукованого тексту, в ній ще є чарівні ілюстрації. Оригінальні та яскраві. Такі, що хочеться розглядати й розглядати. До речі, деякі заголовки теж кольорові, що, без сумніву, додає книжці барв.
Таку книжечку я подарував хрещениці, коли ходив в гості до кумів. Як годиться, Марічка зразу ж прийнялась за читання, щоб оцінити, наскільки вдало «Хрещений» підібрав подарунок. Їй сподобалось. Дуже. Не скажу, що емоції були, як від подарунку того ж велосипеда на ДН, але все ж. Раджу всім, хто має на меті придбати хорошу дитячу книжечку.

Ця книга-зізнання в любові рідному місту. У авторки це Київ. Своє захоплення його історією, архітектурою, краєвидами вона вкладає у почуття та прагнення до нових знань Тетянки, головної героїні "Місторії". А все сталося, як завжди, неочікуваного. Одного дня дівчинка просто почула слова, які промовило Місто. От з того часу й розпочалася дружба Міста і дитини.
Мені було загалом цікаво читати, як розвивалася оця дивна приязнь, як Київ розкривав перед Тетянкою свої таємниці, та бракувало трохи динамічності. Чомусь було відчуття тягучості. А ще чимось спосіб мислення дівчинки мене дратував. Чи правильністю, чи словесним оформленням. От не було впевненості, що книга дитяча і про дитину. Щось у стилі мене турбувало, точніше, дратувало, але я так і не змогла визначити, що саме.
Тепер трохи про думки, які з"явлися.
По-перше, відсутність товариства у дітей таки погано впливає на них. У випадку з Тетянкою батькам дівчинки пощастило-Місто виявилося приязним, добрим та уважним. Та не усім так щастить,як Тетяні. Тож не варто робити так, щоб діти залишалися тривалий час на самоті, наслідки можуть бути геть непрогнозовані.
По-друге, таки варто вчити дітей любити і цінувати місто, вулицю, де живеш, а для цього треба й самому любити їх, знати і цінувати.
По-третє, зупиніться і прислухайтеся, раптом Ви теж зможете почути те, що чути раніше не хотіли чи не могли.
Читайте!