«Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» Перший урбаністичний роман української літератури з двома епіграфами, написаний у незвичній манері оповіді української прози, з новою проблематикою та відкритим фіналом. Незвичний роман для української літератури 20 століття. Валер'ян Підмогильний писав "Місто", орієнтувавшись на романи європейської літератури 19-20 століть. Для читачі у 20 століття роман "Місто" був новий, незвичний, можливо, незрозумілий за формою викладу думок, але зараз для школярів, і не тільки, він є одним з найулюбленіших з шкільної програми, і я не вийняток. «Шість прикмет має людина: трьома подібна на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть та п'є; як тварина — множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє» - один з епіграфів урбаністичного роману, на мою думку, якнайкраще може описати не тільки головного героя, а й людей вцілому. Степан Радченко - головний герой, хлопець, який приїхав навчатись у Київ, хотів підкорити "Місто". Знайомиться з багатьма людьми, має відносини з жінками (коханими), вчиться, працює, словом підкорює "Місто" або "виходить в люди". Але чи підкорить Степан Київ? Чи Київ підкорить Степана?

От думала, що не буває, щоб, книга сподобалася, а головний герой - ні. Виявляється, буває. Так у мене це сталося з романом "Місто". ‌Головний герой - сільський радянський хлопець, прибуває до Києва на навчання. Він боїться тої невизначеності у місті, міста взагалі. Його ціль - відучитись і повернутися до села, бо тільки там можна принести користь у побудові світлого майбутнього держави. ‌Спочатку в місті його чекають поневіряння- живе він в хліві, харчується привезеним з дому салом. ‌Ну от, думаю, місто зламає хорошого простого сільського хлопця. А виявилося, зовсім ні, тобто Степан дійсно дуже змінився, але не зламався. Він шукає себе, сенс життя, своє місце в суспільстві, досягає визнання, якось випадково стає письменником. Щодо ставлення Степана до жінок, то саме цим мене герой найбільше обурював. Таке ставлення користувача, він вважає себе кращим, вищим, достойнішим. Не розповім чим закінчуються шукання головного героя, раджу читати. І не знаю, що це - мистецтво слова автора, чи тема, та книга дуже сподобалась, головний герой - ні ( і теж дуже).

Одна з кращих книг в українській літературі, твір європейського зразка. Твір мене захопив і вразив своєю глибиною та психологізмом. Дуже цікаво було спостерігати, як змінюється особистість, які процеси відбуваються в її душі. Це все автор так детально описує, що закрадається думка, ніби списує з себе. Часто поведінка Степана мене просто обурювала і дивувала, адже такого повороту подій, такого цинізму і жорстокості від сільського юнака, який мав на початку твору благородну мету, я не очікувала. Чи може оточення зіпсувати людину? Чи, можливо, оті паростки зла в ній уже були і лише чекали свого часу, щоб прорости? Це питання автор залишає на розсуд читачеві. Порушені проблеми не втрачають своєї актуальності і донині.