Перша збірка Тімеї Шрек — це свідчення часу, коли слово стає єдиним безпечним притулком. У її творах — досвід болю і втрат, крихкі миті пам’яті й надії, діалог із землею, що зберігає і приховує людські історії. Авторка поєднує гостру емоційну чутливість із точністю образів, вплітаючи в тексти мотиви рідного краю, дитячих спогадів, жіночого голосу та присутності смерті, яка не знищує, а змушує берегти життя. Частину новел присвячено дуже цікавій і малознаній темі — життю ромської громади Закарпаття. Ця книжка — про тишу, яка промовляє, і про землю, що навіть мертва здатна прорости новим сенсом.