Не знаю як таке може комусь подобатись, нудно не цікаво. Героїня плоска, характер не розкритий, всю книгу тільки й думає як вона його кохає, і тільки під кінець розвиваються події і занадто бистро, я б навіть сказала що авторка скомкала весь кінець, таке враження що їй набридло вже писати і вона така все! Взяла цю книгу в наборі про Львів, але про нього там взагалі нічого ((( не рекомендую

Я взагалі не прихильниця жанру любовного роману і дуже-дуже рідко читаю такі книги, однак до знайомства з творчістю Наталії Гурницької мене підштовхнув український серіал "Кава з кардамоном". Він був цікавий, естетично красивий як атмосферою і антуражем, так і сюжетно. Тому, дізнавшись, що його зняли за мотивами роману "Мелодія кави у тональності кардамону" я вирішила все-таки познайомитися із першоджерелом. Сюжет доволі простий - у молоду прекрасну Анну закохується граф Адам Родзінський. І все б нічого, якби дівчина не була вдвічі молодшою за Адама. Та, не дивлячись на прірву у соціальному статусі та віці, Анна відповідає Адамові взаємністю і тут починається їхня боротьба за право бути щасливими, що розтягнеться на роки... Не можу сказати, що роман здивував чимось надзвичайним - так, місцями було дійсно цікаво спостерігати за драмою героїв, однак були моменти, коли читати ставало нуднувато. Повністю проникнутися сюжетом та атмосферою Львову 19 століття (яку авторці вдалося чудово передати) поведінка Анни та Адама. Місцями вони настільки дратували своєю невизначеністю, що доводилося відкладати читання, аби перевести подих. Кінцівка мене взагалі вразила (й в не досить приємному контексті), я до останнього не вірила у те, що письменниця може ТАК вчинити зі своїми героями. Читати продовження буду, однак трохи пізніше, щоб дізнатися чим все-таки закінчиться історія Анни та чи знайде вона свій куточок спокою!

Узагалі я не прихильниця любовних романів, але тут вирішила, що це буде несхожа історія, така, що змусить читати затамувавши подих — усе-таки, Львів, середина 19 сторіччя... Нічого подібного не сталося. Цей роман — типова love story про заборонене кохання, лише в гарній локації й у далекому й привабливому минулому. Але я б стерпіла банальність і передбачуваність подій, якби їх подали по-нормальному. А що тут? Справжній... аб‘юзинг! Головній героїні Анні на початок любовної лінії 15-16 років (тоді це була норма для заміжжя, хоча зрозуміло, які враження це викликає зараз). Вона сирота, живе з дядьком і тіткою, розуміє, що має скоро їх полишити, щоб не «сидіти на шиї». Але тут зустрічає шляхтича Адама — і її світ рушиться, вона думає лише про нього. Чесно, я не до кінця зрозуміла причини цього її запаморочення. Можливо, це через банальність її звичного життя й відсутність близької людини, яка пояснила б їй усі тонкощі життя. Цю функцію бере на себе Адам, якому молода й приваблива дівчина одразу впадає в око. Щойно побачивши її, він не приховує своїх намірів — які, у свою чергу, також не дуже ясні. І це дратує. То він каже їй, що не збирається силою тягти її з собою, то навпаки — що не дозволить їй жити в провінції й будь-якою ціною забере до Львова. Ще не може стримати свої любовні потяги, а потім звинувачує її в тому, що спокушає його. А що взяти з дівчини — вона дорослішає, розуміє власну привабливість, але звідки їй знати, як цим керувати? От і виходить, що несвідомо стає «винною». Зрештою, до Львова вони їдуть. І що там? Адам нікуди не може приткнути Анну, возить її по різних людях, напряму робить своєю утриманкою, на всі її зауваження відповідає: не хочеш — повертайся додому, якщо тебе там ще приймуть. Бере її для себе, коли йому вздумається. Поводить себе з нею, як з річчю, навіть не дорогою, а просто річчю, з якою не можеш розлучитися, хоча вона не дуже тобі й потрібна. Притому, що в нього чудова дружина: мудра, урівноважена — справжня леді. А йому в його віці (на 30 років старший за Анну — це вже перебір, на мій погляд), мабуть, відчути себе молодшим схотілося, тому він і скочив у гречку. Анна ж просто мовчки все терпить, бо «кохання — це найголовніше»... Іноді хоче заявити йому про свої права, але він зводить її аргументи нанівець і все починається спочатку. І так продовжується весь час, вона геть не змінюється, і він теж, хоча іноді здається, що в них нарешті все добре. Справжнє коло токсичних стосунків! Ми б пробачили цьому роману, якби він був написаний у тому ж 19-му сторіччі, навіть якби у 20-му. Але у 21-му, коли на подібні речі інший погляд, це виглядає дивно (м‘яко кажучи). Але в різних людей різні точки зору. Це була моя.