Дуже неоднозначно... І дуже вчасно... Перш за все, кожна сторінка книги просто випромінювала (яке недоречне слово для негативного почуття) і заряджала ненавистю до москалів (саме так, не до росіян, а до москалів). Читаєш і в кров ніби через систему капає краплина за краплиною озлобленість, обурення, зневага до представників того народу. І кожне слово, кожна сторінка руйнує в тобі віру в Господа, волає до тебе і до Сил Небесних змученим криком: "За що? Як так? Навіщо?" Голова відмовляється переварювати інформацію насичену тортурами, знущаннями, насильством заради віри, заради релігії. А де ж любов до ближнього? Де всепрощення? Де милість Божа і людська??? І душа розривається між добром і злом, і хочеться заплющити очі і вдати, що це все сон, не книга, не історія, написана рубцями на чужому тілі, а лише жахіття. І, о диво, це таки виявляється сном. Майже сном. Бо останні сторінки ніби сигнал будильника силоміць витягують тебе з заплутаних почуттів і ти розгублено оглядаєшся, щось пригадуєш і з певним полегшенням думаєш-ой, це все простіше, це все не так складно і страшно, це всього лиш насилля чоловіка стосовно жінки. А тоді від ось цієї останньої думки серце гупає і навіть пропускає удари - НАСИЛЛЯ ЧОЛОВІКА НАД ЖІНКОЮ - ЦЕ НЕ СТРАШНО???

Матінка Макрина Мечиславська - реальна жінка, що жила у 19 столітті в Польщі. Вона видавала себе за черницю - ігуменю мінських сестер-василіянок, які й справді зазнавали гонінь через своє віросповідання. У ті часи на території так званих ,,кресів", тобто околиць, а саме на польсько-білоруському та польсько-литовському кордонах, місцеві уніати утискалися панівною релігією - православ'ям. Жінка офіцера Вінча, яка нарекла себе згодом Макриною, животіла у дуже нещасливому шлюбі, щодня піддаючись на тортури від руки завжди п'яного чоловіка. Її й справді можна вважати мученицею, зважаючи на таке повне страждань, болю та сліз життя. Та одного разу доля змилосерджується на нею - нелюд-чоловік помер. Саме ця подія стала поворотною у житті пані Вінчової. Яцек Денель здійснив надзвичайно копітку працю, готуючись написати цей твір. Він провів ретельне ,,розслідування", опрацювавши гори історичних матеріалів та архівних даних. Щоб довести, що славнозвісна матінка Макрина, з якою радилися чиновники, спілкувався Папа Римський, яка зналася з Адамом Міцкевичем і яку оспівував у своїх поезіях Юліуш Словацький, була... авантюристкою. Автор написав роман у вигляді монологів Макрини. Він послуговувався багатьма застарілими словами та діалектизмами. Український переклад дуже майстерно зробив Андрій Бондар. Це дозволяє якнайповніше відчути атмосферу того часу. А дизайн обкладинки, зручний шрифт цього дуже якісного українського видання доповнять усе ще й естетичним задоволенням від читання.