Є таке дуже влучне прислів`я українського народу: "Не та мати, що родила, а та, що вигодувала!" Ця чудова книга саме про таку Матір, яка прийняла чужу дитину, мов рідну, незважаючи на пекучий сором та зневагу селян - бачте, відбувалося все це в ті роки, коли величезна ганьба була для незаміжньої дівчини та для її родини у випадку народження байстрюка. Олена поступилася всім задля щастя дитинки - і своїм коханням, і любов`ю до рідної домівки, і своєю гідністю. Цю святу жіночку життя не вберегло від злості та жорстокості людей, від ненависті та заздрощів, від бідності та важкої праці. Польова царівна, як її нарекли у селі, готова була на все, лише б Іван ріс щасливою дитиною. Вона байдуже відносилася до своєї краси, до свого таланту, до свого кохання - і все це лише для маленького синочка, рідніше якого і не могло бути для Олени. Майстерно змальований сюжет і талановито окреслені характери – насамперед головної героїні та бабуні Степаниди, яка втілює всю правікову мудрість українського народу; чарівні краєвиди - пшеничні лани, озера та волошкові небеса; традиційний побут української хати – білена піч, прості стіл зі стільцями, прадавні ікони та рушники на них... Читаєш, і якось так ненароком вже мало не живеш разом з цією прекрасною сім’єю, якою знов і знов милуєшся та знаєш, що ще безліч разів матимеш щастя зустрітися з нею на сторінках такої надзвичайної книги.