Чудова книга . Легко описує важкі події.

Ця книга сумна. Книга розповідає історію мамів. Це історія втрати, суму, бечалі... Вражає те, як авторка вміло переплітає житєві дороги героїв. Це дуже емоційна книга. Кожна історії мами - це опис емоційно, духовного та морального світу матері. Над цією книги треба замислитися, її треба читати серце та душею. Мені було важко читати книгу. Це не через стиль авторки, а через ідею. Над цію книгою я довго плакала. Цю історію треба прочитати кожному.

Довго наважувалась прочитати книгу, бо рецензія розповіла всю важкість теми, але ми мусимо боронити, тримати, чути. Щемливість, ніжність першої історії. Сучасність з поданням душі людини (мелодія, край, мама, найдорожче - син). Важко було дихати з історією Михайлини. Вже з перших огризлих слів почала поважати і любити Сидонію. І… далі, починаючи зі 74 сторінки, вся повага і значущість до слова авторки розсіюється. За тиждень декілька разів відкладала книгу, щоби відійти від емоцій і наново з бажанням зрозуміти послання авторки читати «драму». На жаль, чим далі, тим заангажованіше все писалось. Якби цей роман був виданий до війни, можна було посилатись на нерозуміння такими маленькими, але важливими «цвяхами», як Сидонія, в суспільстві. Читач сьогоднішій - хіба ми не проживаємо і не бачимо: в доступі паради на день незалежності в 2019 році, в доступі прийняті закони, реформи - ким, коли. Всі розуміють про кого мова, коли авторка використовує ярлики. Читач завтрашній - буде саме так, як Ви подали матеріал, розуміти історію сьогодення. Якщо авторка хоче словом вести війну з сьогоднішнім президентом в найстрашнійший час для українців, вона це робить брудно, підриваючи ізсередини віру, торкаючись найболючішої теми. Це спекуляція. Колись наважиться мама загиблого сина в 2025 році прочитати книгу в 2030 - знецінення життя її та марність сина.