Книга написана більше для чоловіків, ніж для жінок (на мою думку). Мені дуже зайшла. Смішно, грішно і цікаво. Раджу всім, хто досі думає, що українська література лише про страждання та негаразди.

Вельми специфічна книга написала класною мовою. Але точно зайде не всім

Єдине, що я знала про цю книжку, беручи її до рук, це те, що вона отримала премію “Золотий хрін” за максимально кріпові сексуальні сцени, тож я цілком усвідомлювала, якого штибу книжку взялась читати. І направду, перша частина роману мені сподобалась навіть дуже. Отже у нас є головний герой - Роман - поет і письменник з Ужгорода, який має амбітну мету написати Великий Український Роман і цим самим висікти своє ім'я на скрижалях історії. Не беруся сказати наскільки цей персонаж альтер-его самого автора, скоріше автор хоче, щоб так здавалось. Проблема в тому, що сісти за свій “магнум опус” Роману заважають всілякі дрібниці - то стіл не той, то дизайн квартири не надихає, то музи не вистачає. От на пошуки останньої і вирушає головний герой. Перша частина книги мені дуже сподобалась. Вона щедро пересипана іронією та сарказмом про письменницькі будні та складнощі творіння чогось шедеврального. А ще витончено асфальтним катком проїжджає по всіх стереотипах, пов'язаних з письменницькою діяльністю. Але ближче до середини історія скочується до банального ходіння по бабах і пиятики і якось блякне. На правду, якби хтось так пив у реальному житті, то написати Великий Український Роман йому б цілком завадив цироз печінки. А закінчується все, якимось незрозумілим вертепом з гуцулами, так ніби автор сам не знав як закінчити цю розповідь. Словом, МУР не найкраща книга для знайомства з автором, але Любку далі читати буду, бо сподобався стиль і манера письма.