Мадам Пилінська і таємниця Шопена

З перших сторінок ми помічаємо літературний талант автора, пише він творчо, виникає бажання прочитати ще якісь його твори, початок книги немов зразок його вмінь. Далі центральну частину книги і самого сюжету займає розуміння музики, навчанню гри Шопена. Тут уже події автобіографічні, те що пережив і чому вчився сам автор. Все таки мадам Пилінська з назви книги була його вчителькою, до котрої письменник звертається по уроки гри. Для тих хто грає на інструментах, на мою думку книга точно підійде і сподобається, в моєму випадку сподобалася як любителю музики. Хоча історія описана в цій маленькій книзі, хто прочитав погодиться зі мною, що розказана дуже творчо, тому рекомендувати можна як твір здібного письменника для будь-кого. Ну і також для знайомства з творчою стороною автора, хоч лише і з музичною частиною. Сторінка за сторінкою і читач не знайомий близько з творчістю Шопена, починає розуміти, розкривати таємницю цього видатного піаніста. Або ж чіткими відповідями, або чимось високим і для кожного особистим.

До прочитання цієї книги мене переконала назва.
Більше того, під час читання книги було враження, що читаю про себе, оскільки я дуже люблю твори Ф.Шопена, і теж пішла до вчительки музики з метою навчитися грати ці твори.
Тож повернуся до питання: про що ця книга? Про Шопена, уроки музики, інтерпретацію музики?
Хто була мадам Пилинська для письменника? Для мене мадам Пилінська була насамперед вчителькою життя. Бо саме завдяки їй юний Ерік - Еммануїл навчився розкривати красу поточного моменту, бачити речі, які раніше для нього не мали значення тощо.
«Мадам Пілінська та секрет Шопена» - чергова особиста книга автора. Він розповідає про любов юного хлопчика Еріка до музики, яку він виявив у собі, прослухавши твір Ф.Шопена. З цього моменту він хоче бути схожим на музичного генія, грати як він, але гра Еріка занадто жорстка, йому не вистачає емоцій. Все змінюється, коли хлопчик зустрічається з мадам Пілінською, викладачкою музики на фортепіано. Завдяки їй він пізнає себе, відчуває смуток, радість, гнів і розчарування. Наука під керівництвом мадам Пілінської відкриває для нього нові двері в майбутнє. Саме завдяки їй він виявляє своє покликання і починає писати.
Під час читання книги виникає питання: якби не захоплення музикою Ф. Шопена, що призвело письменника до зустрічі з докучливою та неординарною мадам Пилінською, чи був би Шмітт тим, якого ми знаємо сьогодні?
Книга читається швидко, і навіть шкода перегортати її останню сторінку та прощатися із головними героями.

Після "Моцарта 2.0" Бату мені захотілося ще чогось з музичною тематикою і погляд впав на Еріка-Еммануеля Шмітта і "Мадам Пілінську". З книгою я не прогадала й отримала саме те, чого й бажала: легку мелодійну історію, повну словесної музики. Шмітт у цьому сильний - зі слів нанизувати намисто, яке приємно грає при читанні.
Ця манюсінька книга повна роздумів та життєвих настанов, які мудра, хоч і екстравагантна, полька дає молодому автору. Книга наповнена згадками про музичні твори і я прослуховувала їх паралельно з читанням, щоб краще зрозуміти, що мається на увазі. ДЛЯ мене це була ідеальна стратегія: читати про "Концерт #2" Шопена у темпі larghetto і слухати його. Я згодна з автором, це як молитва.
Пілінська прекрасна як персонаж. Її завдання, здається, абсолютно ніяк не пов'язані з грою на піаніно, але не все так просто. Вони глибокі, повні затаєного змісту - музика скрізь, це все у Всесвіті. І ми також є музикою.
Хоча з класичною музикою, я далека, але "таємниця Шопена" мене зачарувала, і коли спочатку я не розуміла, чому Еме сказала "Авжеж, Шопен...", то з останньою сторінкою ця сумна і зворушлива істина відкрилася й мені.
Книга однозначно сподобалася, не шкодую, що читала. І дякую Шмітту, що відкрив для мене Шопена. Він чарівний.