Можливо, висловивши свою відверту думку, я ображу щирих покровителів авторки твору "Луціан" Ізабель Абеді, тому наперед прошу вибачення, але інакше я не можу. Почнімо з хорошого. Твір загалом написаний непогано, достатньо зрозуміло, без довгих лишніх описів, які б відвернули увагу читача. Легкий і простий, проте і затягуючий. І тепер мінуси. Найбільше, що мені не сподобалося - це те, що книга ну аж до чортиків схожа на "Сутінки" Стефені Маєр. Це дуже важко не помітити навіть тим, хто не читали роману, а просто дивилися серію фільмів. Наведу прості приклади чи паралелі: Луціан - таємничий, дивний хлопчина, скажімо мальчік-загадка, як і Едвард. Спочатку відштовхує від себе Бекку, потім приголублює, потім знову на довгий термін віддаляє(ось цей період мені нагадав "Сутінки. Сага. Молодий місяць"), бо він вважає себе "небезпечним", як і Едвард. У Бекки є друг-хлопець, Себастіан, який набагато "кращий" і більше підходить їй, аніж Луціан. Вже починаючи з того, що він людина, і закінчуючи тим, що ніколи не підводив її і завжди був поруч. Хто бачили фільм зрозуміють на кого я зараз натякаю) Джейкоб, звісно. Загалом це все, що спало мені зараз на думку. Прочитавши сам твір, зможете краще зрозуміти про що я. Що мені ще не сподобалося, так це малесенька тупість головних героїв. Є такий нелогічний хід думок, дитячий погляд на речі. Він не давав мені спокою, проте, коли замість 16-17 річних підлітків я уявила 15 річних, мені стало набагато легше. Бекка, як персонаж, мене трошки дратувала своєю обмеженістю, грубою поведінкою до близьких їй людей і взагалі до будь-кого. Але всі ми не ідеальні, правда? Тому прийму це як належне. До речі, як вона майже не померла на кінці твору мені ще все не до кінця зрозуміло, хоча я перечитала декілька разів. Тобто, розбилося дзеркало, впала на скло, поранена рука, багато крові, все, все, помираю і гоп Луціан мене врятував ура. Перев'язавши руку вроді? У всякому разі, мені це не зрозуміло, можливо, я неуважно читала і випустила важливу ниточку сюжету, а зараз так безцеремонно обговорюю цей твір. Можливо. Але відчуття, що авторка забагато разів писала сюжет трошки "з дірками" не зникає. Добре, напевне перестану аж настільки хейтити цей роман, бо загалом він дійсно непоганий. А якщо ви ніколи а.)не читали "Сутінки" Стефені Маєр і не бачили фільм, б.) віком до 14-15 років і в.) хочете почитати щось розважальне і таємниче, то "Луціан" Ізабель Абеді для вас.:) Оо, і обкладинка просто топ! Дуже гарна! Я навіть не підозрювала, дивлячись на фото на сайті, що пір'їнка буде вирізаною, а картон позаду зеленим.

Луціан - Ізабель Абеді. Це максимально підліткова книга, а я в підлітковому віці була вже, ну дуже давно. Саме тому, субєктивно, книга мені не дуже зайшла. Але я не її цільова аудиторія. Обєктивно дівчатка 13+ будуть прости пищати, плакати і не спати ночами поки її не дочитають. Крім ванільної любовної лінії, з декількома претендентами на серце головної героїні мене ще й бісила деяка нелогічність дій. Ну, окей, що в Німечинні з 17 років можна вживати алкоголь. Але яким чином міжнародні перельоти доступні дітям без дозволу батьків? А в кінці логіку поведінки втратили практично і всі дорослі. Почавши себе поводити не так як того вимагає прописаний характер в книзі, а так, щоб довести до фіналу який загадала авторка. Та й фінал, так через нього будуть лити сльози всі дівчатка але ж наскільки він зіжмаканий. Враження, що потрібно було закруглятись і якось це все звести до купи. Логіка надприродного теж кульгає на обидві ноги (я бачу майьутнє яке потім постійно змінююється, а от фінальну сцену змінити не можу. Чому? Тому що не можу) Перед нами Німеччина 2018 рік. Ребеккі 16 чи 17 років, вона вчиться в старшій школі. Має найкращу подругу та складні романтичні відносини із своїм однокласником. Також дивний вчитель англійської постійно до неї доколупується. В принципі звичайні будні звичайного підлітка проте одного вечора все змінюється. Під час дівич вечора з мамою та її партнеркою, щось відбувається. Ребекка прокидається від кошмару та вперше зустрічає його - Луціана.

Я боялася, що з цією книгою боротимуся довго, тим паче це не якась малесенька повість. Проте сталося не так, як гадалося. Перший розділ видався мені трохи нудним. Я гадала: «Ну от куди починати книгу з такої буденної маячні». Але головний мій висновок: не судити книгу за першими кількома розділами/сторінками. Коли ж я почала просуватися далі, кожне слово почало здаватися важливим. Я захоплювалася розвитком подій, героями, усілякими дрібницями. Усе здавалося таким правильним. Авторка змусила мене відчути палітру кольорів стосовно її книги, і це чудове відчуття! Читаючи останні сторінки,я розуміла, наскільки мені важко буде без усіх цих героїв. Але з'явився стимул прочитати інші книги Ізабель Абеді. Більшість героїв мені сподобалися, але от мама Ребекки... Ох, як же вона мене місцями дратувала. Хоча один вчинок самої дівчини теж змусив мене замислитися про її логіку :) Любовна лінія: Мені дуже сподобалося, як вона прописана. Розчулено перечитувала їх спільні сцени. Кінцівка: Ооох.... Це цілий спектр емоцій. Від «Якого біса все так?!» до «Мабуть, по-іншому було б не те». Спочатку цій книзі я поставила 7/10 через її, як на мене, безглуздо-неправильну кінцівку. Потім — 9/10, бо ж історія сама по собі дивовижна. А ще згодом — 10/10, бо я втямила, що ця книга стала для мене дуже особливою та влучила в саме серденько, і вдало поповнила лаври моїх улюблених ❤️ Однозначно раджу!!