«Людська нора» — книга про українську піхоту, про страх і втому, про мову, що ламається й віднаходиться заново; про війну як простір, де залишаються тільки найпростіші й найважливіші речі: тепло іншого тіла, ковток води, тиша, довіра, пам’ять, любов до життя, дивна, але дуже вперта надія.

Тексти складаються з фрагментів, з датованих днів і ночей, які поступово втрачають різницю між собою й зливаються в єдиний стан — існування.

Нора — це не лише інженерна споруда, а метафора: укриття та пастка водночас, утроба й могила, простір трансформації людини, сутність, що впливає на тіло й свідомість.