Книжка зачепила дуже. Одночасно і трагічна, болісна, але в кожному оповіданні, в кожному листі до Фроди – наповнена коханням. Звичайно, тут не тільки про кохання до чоловіка або жінки, як до партнера. Автор зачіпає теми любові до рідної землі, свого народу, батьків, дітей, онуків. Просто кохання та жагу до життя. Адже коли у житті переживаєш стільки горя, як головні герої цих історій, коли відчуваєш стільки болю, - без глибоких, сильних почуттів просто не можеш. І хочу сказати, що книжка може не усім відізватися, комусь може видатися надто відвертою або навіть відразливою. Її зрозуміє той, хто втрачав, той, хто відчував біль, тугу, горе. Цю книжку просто потрібно пропустити через себе і відпустити на волю, жити далі.

Уперше за кілька років я не знаю, що сказати про прочитану книжку. Зазвичай слів мені не те щоб вистачає, а їх навіть так багато, що доводиться скорочувати текст, аби втиснути відгук у ліміт сивмволів інстаграму. А тут так багато думок - і так мало слів, щоб висловити свої враження від "Листів до Фроди" сучасної української письменниці Олени Макарчук. Кожне оповідання цієї збірки - як маленьке життя. Їхні персонажі - звичайні люди, як ми з вами. Їх можна впізнати в перехожих, які трапляються вам щодня дорогою на роботу. І в них звичайні проблеми. У когось не склалось з особистим, хтось шкодує про втрату, комусь не вистачає сміливості повернути життя на 180 градусів, ще хтось мріє про нездійсненне. Деякі оповідання мене зачарували, інші - змусили плакати, було й кілька таких, що роздратували, але жодна з цих історій не залишила мене байдужою. А це зрештою найголовніше.

Така сильна книжка. Це не роман, це - збірка оповідань, історій, які просто зачіпають за живе, вони розіб'ють серце, розірвуть душу, але потім знову зберуть усі частинки в одне ціле. Тому що в кожному оповіданні, в кожній цій історії є окрім війни, болю, розпачу та безвиходдя, щось дуже тепле, хороше, світле. Це - люди. Люди, що йдуть захищати свою країну, своє рідне місто попри все. Люди, що бережуть родину, близьких, піклуються про них попри все. Люди, які шукають щастя, кохання, хоча б щось хороше, навіть у суцільній темряві та серед величезного болю та смутку. Йдеш від однієї історії до іншої і сльози навертаються на очі, а потім – раз – і ти посміхаєшся. Це справді дивовижна робота авторки, яка до цього була мені невідома. Величезна дяка і повага за таку збірку.