Отрывок из этого романа я случайно услышала в формате аудиозаписи и просто не могла себя сдержать, чтоб не ознакомится с его полным содержанием. Нам очень ясна и понятна жизненная история, описанная на страницах книги. Три поколения женщин одной семьи -у каждая своя история счастья и несчастья. Совершенно очевидно, что путь каждого из нас к счастью никогда не будет легким и безболезненным, это и доказывают судьбы главных героинь: бабушки, мамы и дочери. В чем же завораживающая с первой страницы сила книги? В том, в каждой нашей семьи есть подобные истории, ведь они разворачивались на фоне тех же исторических событий, в тех же социальных условиях. Поэтому с такой нежностью и трепетом мы знакомимся с историей этой семьи и проникаемся переживаниями к ним. Мне нравятся жизненные сюжеты книг, а эта по-настоящему особенная, ведь она захватывает и события нескольких лет давности, что очень четко постает перед глазами и полностью окунает в события. Это произведение не случайный лауреат многих литературных премий, потому что является гордостью современной украинской литературы.

Рік тому подруга подарувала мені книгу зі словами "Я хочу, щоб ти її прочитала...". Але все, як то кажуть, не доходили руки, і ось настав момент, коли я все ж таки почала її читати. Перегорнувши останній аркуш, я зрозуміла, що я ще довго "смакуватиму" цю ніжно-гірку історії у своїх думках. Назва, що заінтригувала - "Країна гіркої ніжності" - виявилась не такою загадковою, як кожен наступний розділ. Три покоління, три різні епохи, три характери, три життя, три жінки і одна доля на всіх. Читаючи твір Володимира Лиса, я була здивована, як можна легко, але проникливо описувати історію так, щоб вона здавалася реальною. Кожна дрібниця, кожен нюанс, кожен поворот подій було описано настільки детально, що мені доводилося робити паузи, адже історія мене просто поглинула. Цей витвір літературного мистецтва варто перечитати тричі, щоб зрозуміти точку зору кожної жінки, адже зараз я найбільше сприймала почуття та емоції Олесі, бо вони мені були найближчі. Прочитавши цю історію знову в 40 років, Ви зрозумієте переживання Віти, або розгорнувши роман в 70 - Вам найближчими будуть слова та думки Дази. Кожен з нас може адаптувати книгу "Країна гіркої ніжності" для себе, але я впевнена, що байдужим вона не залишить нікого. Крім того, це чергове нагадування, що нічого більш важливого, ніж сім'я та щастя в світі не існує, а тому "любов життя треба заслужити".

Після прочитання «Століття Якова», «Соло для Соломії» і «Діви млинища» Володимира Лиса, я вирішила прочитати і цю книгу «Країна гіркої ніжності», і от саме в такій послідовності я б і розставила ці книги по силі і рейтингу. Все-таки «Країна гіркої ніжності» є для мене найслабшою з всіх вище перерахованих і прочитаних. Мені здається, що писати про сучасні часи не є сильною стороною автора. Імена мені здались трохи неприродньо-костурбатими, хоч ніби і такими, які не рідко зустрічаються. Це історія про три жіночі долі, про три покоління – - бабусю Даздаперму Снігурець (чого тільки вартувало ім'я :) хоч я знаю, що в ті часи називали дітей дивакувато типу Олімпіада). Яка пережила гірку долю. - маму Віту, яка теж була закохана у в'язня. - і дочку Олесю, яка зустріла свою любов на майдані. Думаю, автор хотів показати, що у кожному поколінні і в кожному часі є свої негаразди. Також тут йдеться і про непорозуміння в стосунках мати-дочка. Загалом твір не є поганий, але відносно інших книг Володимира Лиса все-таки програє.