"Діти капітана Гранта" Жуля Верна належать до тієї категорії книг, які успішно витримали випробування часом і до цього часу залишаються цікавими сучасному читачу. Роман побачив світ у далекому 1867 році. Тоді розповідь про кругосвітню подорож яхти "Дункан" була і цікавою для читача, і пізнавальною. В наш час швидкісних перельотів та можливості завдяки інтернету побувати віртуально в самих віддалених куточках земної кулі важко здивувати читача розповіддю про подорожі Кордильєрами чи Австралією. Однак, "Діти капітана Гранта" і сьогодні читаються на одному диханні завдяки захоплюючим пригодам героїв роману і завдяки самим героям, кожен з яких змальований автором як непересічна особистість. Благородний лорд Гленарван, врівноважений і відважний майор Мак-Наббс, розсіяний географ Паганель, який з однієї халепи потрапляє в іншу, індіанець Талькав, який прийшов мандрівникам на допомогу в Патагонії, і самі діти капітана Гранта, Мері і Роберт, - кожен з цих персонажів запам'ятовується читачу з перших хвилин появи на сторінках роману. І, звичайно, протягом всього роману читача тримає в напрузі загадка послання капітана Гранта, яке потрібно розшифрувати, щоб знайти зниклого капітана "Британії".

Загалом ця книга мені сподобалася, але все ж вона має певні вікові рекомендації. Вона більше орієнтована на дітей та підлітків. Перше, що мені не зовсім сподобалося, це те, що всі події відбуваються через щасливі випадки, самі герої для досягнення чогось робили насправді дуже мало. Що для мене було дивним, це те, що автор вже в 19 столітті акцентував увагу на такій проблемі, як расизм. Мало того, він ще й з осудом описував цю проблему. Ну або е мені так здалося. Жуль Верн засуджував політику тодішніх колоністів по відношенню до корінних народів колоній. Це радує, бо вже з дитинства можна донести до дітей, що не можна виокремлювати одних людей з-поміж інших. Ще мене вразило ставлення до тварин, які були не просто улюбленцями, а й помічниками під час експедиції. Мова йде про коней та волів. Коли ті помирали це сприймалося героями без певного співчуття та жалю. Хоча це може бути пов'язано з тим, що в ті часи було зовсім інше сприйняття світу. Але все ж це читати було дуже важко. Сподобалося те, що в книзі було багато описів та фактів. Це було дуже цікаво читати. Загалом ця книга дійсно дуже цікава, адже там багато подій, детально описуються пригоди героїв. Але, на мою думку, вона дуже наївна. Ти не завжди розумієш, як могло статися саме так, а не інакше. І якщо раніше це сприймалося як чарівний збіг обставин, то в дорослому віці ти вже замислюєшся, а чи не накрутив тут щось автор. Я раджу цю книгу дітям та підліткам, а от дорослі самі вирішуйте.

"Діти капітана Гранта" - книга мого дитинства. Пам'ятаю як я переживала за персонажів, надіялась і розчаровувалась разом з ними, раділа неочікуваному фіналу. Зараз я відчула тіж самі відчуття, що і 8-9 років тому. Я немов знову перенеслась у дитинство. У книзі відчувається стільки доброти, турботи і любові (ні не закоханих пар, хоч тут був і такий натяк) як в ніякій іншій. Тут не тільки пригоди землею і морем, тут і пошук загубленої людини (рідного батька), і неймовірні географічні описи континентів і островів, флори і фауни, детальне життя людей, які проживають на цих землях і історичні факти. Звичайно, в дечому вигадані, в дечому правдиві - адже це ж художній твір. У книзі персонажі переживають сум і радість, надію і розчарування, довіру і зраду, безвихідь і неочікуваний успіх, тут вони на волосинці від смерті, а тут вже щасливі, що всі залишились живі. А надію зовсім чужих людей, які рятують чужу людину, не знаючи де її шукати, дуже сильно надихає, я і не помітила, як і сама почала надіятись, як мені передались всі почуття персонажів. А ще я знову закохалась у персонажа, тепер це Джон Мангл.