Кузьма Скрябін. Проза

Під обкладинкою цієї книги компактно помістилось аж чотири повісті українського музиканта, письменника та людини з великим серцем і неймовірним почуттям гумору Андрія Кузьменка, більш відомого як Кузьма Скрябін. Мій найулюбленіший його твір – це «Я, Побєда і Берлін» - дуже смішна розповідь про те, як Кузьма їздив до Берліну на своїй старенькій «Побєді», аби вигідно продати її там. Гарантую, під час прочитання ви будете не просто сміятись, а реготати. Я часто перечитую цю повість і вона не припиняє здаватись мені смішною.

«Місто, в якому не ходять гроші» - єдиний виданий неавтобіографічний твір Кузьми. В центрі сюжету тут – дівчина Аліса, яка потрапляє у дивне місто, де не ходять гроші, а розплатитись за щось можна тільки виконавши бажання того, хто надає тобі товар або послугу. Задумка прекрасна, і якби над ідеєю краще попрацювати, могла б вийти розкішна фантастична повість.

Ще одна повість Скрябіна, що ввійшло до книги «Проза» - це розповідь про його армійські будні під вичерпною назвою «Я, Паштєт і Армія». Одразу ж скажу, що проза це чоловіча, з частим використання міцних виразів, але завдяки чудовому гумору мені сподобалась і вона. Останньою у книзі є така ж смішна невеличка повість чи навіть оповідання «Я, Шонік і Шпіцберген», в якій Кузьма розповідає про свою неймовірну подорож на морозний архіпелаг.

Книга «Проза» містить у собі чотири неймовірні цікаві розповіді «Я, Побєда і Берлін», «Місто, в якому не ходять гроші», «Я, Паштєт і армія» та «Я, Шонік і Шпіцберген».
Три із них, до числа яких не входить «Місто, в якому не ходять гроші» наповненні життєвим гумором, міцним словечком, часом ненормативною лексикою. Вони такі ж прості та кумедні, як і сам автор.
Перша із книг розповідає про молодого Кузьменка, який повіз до Берліну продавати стареньку Побєду. Ця розповідь наповнена кумедних та безглуздих моментів і прекрасно показує різницю між українцями, поляками та німцям. Кожен, хто застав часи 80-90-х, згадає себе та повернеться у свої молоді роки.
Наступна оповідка про довгі армійські дні. Та, якщо служити у госпіталі, як це було у головного героя, можна добряче розважитися і продовжити своє безтурботне життя. Ця книга не зовсім схожа на розповіді про армійські будні, але вона дотепна та іноді доволі смішна.
«Я, Шонік і Шпіцберген» розповідь про неймовірну та захоплюючу розповідь на морозний архіпелаг.
А от «Місто в якому не ходять гроші» не належить до веселих історій, які хочеться перечитати за чашкою чаю. Це сумна розповідь про дівчину, яка втомилася від життя. Головна ідея твору – хто має владу, той має все. Автора ще раз показав, що гроші не вирішують нічого. Скільки б у вас їх не було, у такому місті це нічого не означає. Продавець у магазині чи касир на вокзалі змусять робити вас те, що захочуть вони.

Про те, що у Кузьми є проза, я дізналася випадково декілька років тому й сміливо скачала в інтернеті його аудіокнигу "Я, Побєда та Берлін". Це дійсно книга, яка піднімає настрій у будь-якій ситуації. У збірку входить ще декілька його творів. Про армію... Я як дочка колишнього військовослужбовця... Можу сказати одне: це правдивий опис армійського побуту, але ж який влучний та класний ))) Мені сподобалося усе. Сказати, що я сміялася - це нічого не сказати. Я реготала. Шкода, що Кузьма пішов з життя. Я впевнена, що він би написав ще багато приємних та життєвих книжок. Його книги - це наше повсякденне життя через призму гумору та доброго настрою. Що в цих книжках чіпляє? Абсолютно усе: самобутні українські слова та вислови, класні звороти й просто цікавий та неординарний сюжет. Іноді здається, що сам був учасником усіх цих подій або щонайменше ти це десь бачив: чи то у сусіда, чи то у подруги. Але це вже й не так важливо. Важливо, що ця книга дарує гарний настрій. Перечитувала її під час вагітності. Ви знаєте... Так реготала, що думала точно народжу. Але ні - не народила, такі дочекалася пологового та потрібного терміну ))) Книгу без сумніву рекомендую усім

Талановита людина талановита в усьому.
З Андрієм Кузьменком це справджується беззаперечно. Читаєш оповіді про його пригоди, і крізь рядки об'ємно виступає він – щирий, відвертий, іронічний, самоіронічний, з хитрою усмішкою і мудрими злегка примруженими очима Кузьма Скрябін – музикант, співак, поет, ведучий, продюсер, волонтер, громадський діяч, а ще й пронизливий письменник.
Його мова проста й чоловіча, іноді суто чоловіча – виключно не про жіночі вуха, – але три автобіографічні повісті, що включені до цієї книги, показують нам Кузьму, якого ми не знали, але підозрювали, що він, як і всі ми, родом звідти – з містечкового патріархального і, водночас, бурхливого світу, де всі знають про всіх і про все, де побут визначає світогляд і філософічне ставлення до життя, але зовсім не унеможливлює тяги до пригод, а, навпаки, спонукає до будь-яких авантюр. Пацанські витівки і запаморочливі бізнес-оборудки 90-х, армійські швейківські виверти-придумки і раптові мандри за мрією-фікс – читаєш і реально чуєш за кожним словом насмішкуватий злегка хриплуватий голос автора. Він кепкує і з себе, і з нас, бо хто не робив чогось такого подібного, хай кине в мене каменюкою!
Трохи осторонь – повість про місто, в якому не ходять гроші. Це не автобіографія, а спроба філософської притчі, що, як на мене, злегка випадає з загального духу видання, але, з іншого боку, ще раз показує Андрія Вікторовича з несподіваного боку. Шкода, що він вже не зможе нічого написати, бо я більш ніж впевнений, що цією повістю не вичерпався б його погляд на сучасне життя і ставлення до його брутальних реалій.
Читайте Кузьму, чуваки і чувіхі, вам у будь-якому разі сподобається!

Моим первым знакомством с Кузьмой Скрябиным как с писателем стала его повесть «Я, Победа и Берлин». В ней автор рассказывает, как в юности перегонял старенькую «Победу» из своего родного городка на Западе Украины в Берлин. Этот невероятно смешной рассказ сделал меня поклонницей не только музыкального, но и писательского таланта этого удивительного человека. Второй была небольшая повесть «Город, в котором не ходят деньги» - захватывающая и пугающая повесть о девушке, которая попадает в странный город, из которого, кажется, нет выхода. А потом вышел превосходный сборник «Кузьма. Проза» и у меня появилась возможность познакомиться с остальными повестями Кузьмы, которые я еще не читала.

Конечно, кто-то может критиковать слог этого автора, но, думаю, никто не станет спорить с тем, что Кузьма Скрябин был потрясающим рассказчиком и обладал чувством юмора, которое встречается крайне редко. Повесть «Я, Паштет и Армия» - это рассказ о службе Скрябина. Несмотря на то, что рассчитана эта повесть в первую очередь на читателей мужского пола, мне, девушке, тоже было интересно прочитать ее. Также в этот сборник входит рассказ «Я, Шоник и Шпицберген» о захватывающем путешествии Кузьмы с женой и друзьями в морозный край. Эта книга должна понравиться всем, у кого есть чувство юмора.