це казкова й водночас гірка ода дитинству, в якій кожен момент здається вічністю, а кожна дрібниця набуває особливої цінності. Бредбері з неймовірною чутливістю змальовує світ, де радості і болі зливаються в єдиний потік, а минуле стає таким реальним, що його можна майже доторкнутися. Його стиль — це магічне сплетіння поезії і ностальгії, де літнє повітря і запах кульбаб наче обіймають читача. Це книга про те, як ми зберігаємо найцінніше — моменти, які формують нас, і як важливо пам’ятати, що навіть найменше чудо може змінити все.

Оцінювати «Кульбабове вино» є моветоном. Це певної мірою така сама непристойність, як оцінювати доцільність сонця :) Є твори, які прикрашають людську цивілізацію. І цей – один із них. І сказати тут нічого більше, аби не стати смішною посередністю в гігантській тіні генія. Однак сказати дещо хочеться. І це стосується перекладу Володимира Митрофанова. Він не тільки відповідає генію Бредбері, його поетизму, ліризму і ностальгічній мрійливості, він українізує Бредбері, «реставрує через стиль» і «створює наново» його для україномовного середовища. Це елегантно, вишукано, літературно у найкращому сенсі. Мова тут стає не лише посередником, через якого ти отримуєш сенс написаного, а й повноправним гравцем оповіді. Окрема вдячність – за грамотність тексту.

В дитинстві ми сприймаємо світ інакше. Ми зачаровані новизною навколишнього, безкінечністю незнаних стежин та майбутніх відкриттів. Ми закохані в життя, в кожен сонячний промінчик, смакуючи язиком кожну секунду — напевно, саме тоді ми розуміємо істинний сенс життя. Але життя прожити — не поле перейти. Неможливо не поколоти ноги на цьому тернистому шляху. Всі ми змушені навчитися розуміти, слухати, бачити. Кожен з нас колись має побачити смерть і прийняти її, втратити друзів і знайти їх заново, забути хто ти є, щоб познайомитися з справжнім собою. Це прекрасний, хоча і болючий, процес. І смертельно необхідний. Цю книгу потрібно читати коли бабине літо цілує щоки; коли вітер гуляє посеред жнив і кошлатає тобі волосся; коли ти найгостріше відчуваєш як тікають роки разом з черговим заходом сонця. Саме тоді «Кульбабове вино» Рея Бредбері смакує найсолодше. Від сторінок віє смородиною і теплом, обіймами і бабусиними пирогами. Книга як бальзам на душу для загублених на віки і на мить, для підлітків, що тільки вчаться бачити і для всіх, хто давно не відчував літо.