Оповіді у «Крім Охріма» є частиною великої мемуарної панорами, де особисті спогади перетворюються на спосіб осмислення часу. Як і у попередній книжці Павла Вольвача «20 + 1, або Земля мертвих», тут через розмови, зустрічі, подорожі й випадкові епізоди вимальовується простір, у якому приватне життя постійно перетинається з історією. Карпатські перекази, родинна пам’ять, сліди визвольної боротьби й атмосфера літературного середовища поєднуються в густу есеїстичну розповідь. Тут поряд існують різні покоління, голоси і тіні минулого, а пам’ять стає спробою побачити в людських долях відбиток великої історії.