Очікувала більшого. Звичайний детектив,нічого особливого. Вау ефекту від кінцівки немає. На один раз почитати піде..

К сожалению, я не читала Стивена Кинга, не смотрела «Оно» и вообще не являюсь фанатом этого жанра. Поэтому не могу вступить в дискуссию с теми, кто видит в «Меловом человеке» плагиат. Я могу сказать одно: «Меловой человек» - прекрасная книга. Признаюсь, что из-за неё я чуть было не опоздала на работу - настолько захватывающе пишет госпожа Тюдор, или же это просто гениальная работа переводчика. Это первое. Второе - нужно ответить самому себе на вопрос: «Зачем я это читаю?» Если Вы хотите отвлечься на пару дней от мирской суеты, от политики и ужаса из ящика, то книга - самое то, хоть типа и детектив. Я думаю, что сам автор понимает, что сей роман - чтение в поезде или в гамаке на природе, поэтому каких-то философских материй в книге нет. Это просто история подростков, которые жили в 80-е годы, взрослели и набирались опыта, а спустя 30 лет решили узнать имя убийцы. Мне жаль лишь одного: концовка немного не та, которую ожидаешь. В этом Тюдор не сильна. Не хватает продуманности сюжета до деталей. Но в целом на твёрдую четверку роман потянет.

С. Дж. Тюдор - сучасна британська письменниця. Її книжки «Крейдяна людина» «Похищение Энни Торн» дуже популярні сьогодні. Я вирішила почати читати саме із «Крейдяної людини», якось книжка дуже зачепила за описом. П’ятеро друзів вже давно не діти. Вони працюють, мають сім’ї та майже не спілкуються. Вони роз‘їхалися давно, та їх об’єднує одна таємниця, яку вони бережуть із дитинства... Головний герой Ед щоразу згадує про трагедію, яка сталася на Чортовому колесі та як він разом із вчителем врятували життя дівчині. Та згодом її тіло розчленоване знаходять у лісі. Так через багато років, друг Еда, Майкі, розповідає, що знає хто вбивця та назвати ім’я він не встиг, його знаходять мертвим і тоді Ед розуміє, що те, чого вони боялися стільки років повернулося знову. Сюжет вражає, правда ?? Це щось новеньке, доволі цікаве мало б бути. Якби ж так. Чесно кажучи, книжка просто копія Кінга «Воно». Тут і хлопці, які знущалися із їхньої команди. Тут і 5 друзів як у «Воно». І друзі, які після цієї історії розійшлися та втратили зв’язок та роз‘їхалися. І товстун, який схуд та став бізнесменом, коли подорослішав. Отож в мене склалося враження, ніби авторка фанатка Кінга і вирішила створити щось наподобі його книжки. Книжка абсолютно мені не сподобалася. Було враження, що читаю «Воно», але трохи оновлена версія. Я даремно потратила на неї час, бо вона не варта, щоб її читали. Єдиними плюсам книжки є хіба те, що вона дуже легко читається і сюжет, який затягує, хочеться читати не відриваючись, хоча вже ближче кінця розумієш, що книжка просто стає нудною та надто фантастичною. Тому я не рекомендую її. Є значно вартісніші книжки, щоб їх читати, а ця аж ніяк до них не належить.