Книга цікава тим, що автор описує погляд жертви та «маніяка», якщо головного герою можна назвати саме так, на одну й ту ж ситуацію. Фердинанд вірив у те, що М. зможе щиро його покохати та не розумів її поведінки, на мою думку, це повністю прогнивша та хвора особа. Головна героїня - високоінтелектуальна дівчина, яка жадала розвиватись і творити, що робить вчинок Калібана ще більш огиднішим та нелюдським.

Або як метеликів тягне до світла, а маніяків до краси «Колекціонер» містить в собі широко відому тему про красуню та чудовисько, тільки за жанром це зовсім не фентезі чи горор. Ви не побачите тут рядків про величезного волохатого монстра, що утримує нещасну бранку. Мова йде про звичайного чоловіка, а саме банківського клерка, і така наближеність до реальності лякає найбільше. Представник сірої маси, простий співробітник банку на ім’я Фредерік Клеґґ стає володарем значної суми грошей, вигравши на тоталізаторі. Він має шанс увійти до світу «обраних», відчути смак багатого життя, задовольнивши всі свої потреби. Та гроші не підносять його над маленькими людьми, залишаючи його в полоні обмеженості та масовості. Потреба доторкнутися до краси не згасає, це тепер єдине бажання Фредеріка. Спіймані та наколені на шпильки метелики, все нові й нові експонати досі не заповнюють обмежений світ Клеґґа. Об’єктом наступного полювання стає суцільний антипод нашого героя – представниця справжньої лондонської богеми, студентка-художниця Міранда Грей, що не тільки є уособленням краси, а й сама створює її. Вона наповнює цей світ, випромінюючи яскраве світло, та майорить на горизонті цілком ординарної людини, що перебуває в темряві. За мить метелик спійманий. Юна чарівна дівчина замкнена в підвалі того, що має маніакальне бажання «мати красу». Тут не буде ні сцен будь-якого насильства, ні крові, ні знущань. Тут є лише спроби співіснування двох зовсім протилежних світів, в одному з яких панує надзвичайність та життя, а в іншому – опосередкованість та смерть. Чи можливий тут якийсь компроміс, чи будь-які спроби зайдуть в глухий кут? На жаль, маніакальна любов Фредеріка робить його чудовиськом, яке губить красуню. Несподіваний фінал здатний змусити переоцінити розділений навпіл світ, де панують вищі, що стоять над натовпом. Справжні образи та характери героїв розкриваються через записи в щоденнику. Міранда дивиться на Клеґґа згори вниз, коли той зауважує, що вона все ж таки є звичайною та може спуститися донизу, переступивши соціальну межу. Проте прірва між ними все одно залишатиметься. «Колекціонер» - це радше застереження, ніж повчання; скоріше питання, ніж відповідь. Власне, читати роман спочатку було нудно. Чесно кажучи, я почала дивуватися – як цей трилер визнали загальноприйнятою світовою класикою? Але щоденник Міранди розставив усе на свої місця. Ні, "Колекціонер" - це не просто повість про маніяка. Це книга про зіткнення двох світів, двох світоглядів, двох людських типів, двох крайнощів.

Уже кілька годин намагаюся придушити в собі шквал емоцій, які викликав роман. Тут і лють, і безсилий гнів, і досада. Головний герой книги - Фредерік Клегг - нещасний хлопчина, по вуха закохався в Міранду. Що найдивніше, ця патологічна любов носить аж ніяк не сексуального характеру. Він захоплюється дівчиною так само, як і колекцією метеликів. Одного разу йому невимовно везе: він виграє велику суму грошей. Ось тут-то і починається все найцікавіше. Друга половина книги є щоденником Міранди. Перед читачем розгортається внутрішній світ героїні, від цього дівчина стає зрозуміліше, ближче і починаєш їй співчувати вдвічі більше. В її міркуваннях чітко вгадуються задатки хорошого людини; думки місцями наївні, але її любов до музики або картинам - все це якось славно, відкрито і розумієш, що ця маленька жінка зуміла б в майбутньому створити щось особливе. Міранда - чиста молода душа, яка живе у вічному пошуку, мінлива і прекрасна, як саме життя. Вона виросла в світі, де не було особливих фінансових труднощів і їй дозволялося вільно розвиватися. Фредерік Клегг - виріс у бідній родині, де невігластво поєднувалося з лицемірністю, він і маніяк і жертва в одному флаконі. Він не позбавлений позитивних якостей, але всі вони гинуть через його обмеженість і духовної бідності. Довгий час я вважала Фредеріка дурним, але він не такий: коли Міранда стала показувати свавілля, він почав відчувати до неї справжню відразу (через те, що дівчина не чинила так, як він того бажав). Це викликало в ньому лють, йому снилися сни як він її вбиває. І ось коли він почав придивлятися до наступної жертви, він зробив висновки: раз вона проста продавщиця, значить, він буде господарем становища, він нарешті насолодитися почуттям переваги і влади, чого ніколи б не отримав від вихованої, розумною і гордої Міранди, яка скоріше б померла, ніж дозволила б себе принижувати. Роман обов'язковий до прочитання для всіх, але варто підібрати відповідний настрій.