Кентервільський Привид - це назва порівняно невеличкого за об'ємом твору англійського письменника Оскара Вайльда. Однак історія дуже захоплива, містична та комічна. Саме в таких творах в повній мірі стає помітним талант письменника, адже невеликий об'єм твору не став на заваді до створення повноцінної історії. Отже американський посол наприкінці дев'ятнадцятого століття вирішив створити прийнятні умови для життя своєї сім'ї та придбав середньовічний маєток. В маєтку вже довгі роки ніхто постійно не мешкав, вся справа в тому, що місцевий привід постійно дошкуляв мешканцям. Власник маєтку чесно застеріг американського дипломата про наявність привида, одна це не змінило планів по придбанню маєтку. Невдовзі після заселення нові мешканці дійсно познайомилися з привидом, причому на свою радість, що стало вже несподіванкою для привида, адже він звик, що його бояться. В нашому випадку все відбувається навпаки, привід зазнає знущань та переслідувань, що вкрай погано відображається на його емоційному стані. Складно спрогнозувати як би розвивалися події далі, але найменша дочка дипломата прониклась співчуттям до привида та допомогла йому знайти спокій. Твір цей дійсно унікальний, адже для дітей він вбачається у вигляді веселої казки, а дорослим дає привід поміркувати там тим як в житті все стрімко змінюється.

Родина американського посла Хірама Отіса вирішила осісти в Британії. Для цього вони купують розкішний Кентервільський замок. Щоправда, він із бонусом. У будинку продовжує жити дух лорда Саймона де Кентервіля, який вкоротив собі віку після того, як у 1575 році убив у замку свою дружину. Привид звик стукати ланцюгами поночі і дмухати на живих своїх холодним повітрям, і точно не хотів би міняти звичок. Проте виявляється, нові мешканці мало того, що не бояться мертвого лорда, ще і усіляко тролять його. Забавно, що в цьому оповіданні не живі бояться привида, а дух нажаханий незворушністю сім'ї. На перший погляд, це просто іронічне оповідання. Але в ньому є підтекст. Оскар Вайлд, один із класиків ірландської літератури, перетворює готику (яка була страшенно популярною у той період), на щось комічне. Роль привида (образ, який завжди лякав), тут применшено. А матеріалізм і віра у свої сили якраз домінують, суспільство саме переорієнтовувалось на ці цінності у час появи "Кентервільського привида" (1887 рік). Плюс, Вайлд тут певним чином підсміюється над американцями - такими собі янкі. Їх, мовляв, ніщо не може збентежити і здивувати, вони кого хочеш зживуть зі світу, якщо треба. А ще не поважають багатовічні традиції, як це роблять ірландці. Я останні роки класики не читаю і взагалі до неї охолола. Саме тому, що особисто для мене, щоб література 100-200річної давнини була цікавою, її треба розкладати на шари, розуміти, що стоїть за кожним із них. А це на любителя. "Кентервільський привид", принаймні, короткий і забавний.

Ця книга була у мене на слуху, я багато чула про неї. І коли у мене появилася нагода я вирішила прочитати її. Книга мені сподобалася, хороша, якісна книга, з привабливою обкладинкою, гарний переклад, ілюстрацій не має. Це не перша книга Оскара Вайльда з якою я познайомилася, я була приємно вражена цим твором, він дуже захоплюючий. Повість побудована на парадоксі, адже не привид лягає його власників, а навпаки, Привида. Все відбувається навколо якоїсь таємниці, яка розкриється лише в самому кінці. Сімейство що проживає в замку доводить Привида до нервового зриву своїми витівками. Батьки не реагують на знущання дітей над привидом. У мене викликало почуття жалю до Привида. він виявився таким хорошим, милим. Щоб навести жах привид малює у великій кімнаті велику червону пляму, ходить по замку і дзвенить своїми ланцюгами. Натомість люди не лякаються, а пропонують змастити ланцюги машинним маслом, а пляму ретельно вимивають. Блискучий стиль, який вимальовується у даному оповіданні. Твір вартий уваги.