"Кайдашеву сім'ю" я за своє життя читав двічі. Перше прочитання, ясна річ, відбулося в школі, і твір тоді дуже сподобався, став одним із улюблених в українській літературі. Звернутися ж до цієї повісті знову зовсім нещодавно спонукав нашумілий серіал "Спіймати Кайдаша" - гадаю, не мені одному під враженням від стрічки закортіло відсвіжити у пам'яті призабуту класику. Чим же так вабить українців простувата на позір оповідь про нескінченні чвари у родині Кайдашів, що за мотивами її сюжету впродовж багатьох років виконуються численні театральні вистави та створено вже не першу екранізацію? Мабуть, хоч як прикро це визнавати, ми більшою чи меншою мірою впізнаємо у героях Івана Нечуя-Левицького своє власне відображення. "Кайдашеву сім'ю" заведено сприймати як комедію і в тексті дійсно чимало кумедних епізодів, проте ця повість насправді далеко не така легка і примітивна, як може спершу здатися. Сміх тільки дещо маскує велику глибину сімейної драми. На мою думку, серіал "Спіймати Кайдаша" є гідним наслідуванням первісного твору передусім тому, що допомагає ширшому загалові побачити: у родині Кайдашів немає лінійних персонажів, однозначно добрих чи лихих героїв. Мотря, скажімо, дівка гонорова і "з перцем", але на початку вона щиро прагнула стати частиною нової сім'ї, старанно допомагала по господарству. Старий Кайдаш - п'яниця, проте водночас добрий майстер і богобоязна людина. Кожен член родини має свої вади та чесноти, одначе жодного не можна назвати злою людиною, так би мовити, від природи. Їхня головна біда, ба навіть трагедія - це хронічне невміння домовлятися, нездатність жити разом, примножуючи спільний добробут. Цей глибокий зміст "Кайдашевої сім'ї", її приховане "подвійне дно" я, до речі, запримітив ще в школі - повість Нечуя-Левицького відтоді й назавжди залишилася для мене чудовим життєвим взірцем-насторогою щодо того, як не слід вибудовувати сімейні стосунки. У такому сенсі вона, на жаль, справді добре віддзеркалює національні риси і досі є до болю актуальною, бо нездатність та небажання шукати родинний і суспільний компроміс дотепер зостається чи не головною перешкодою для багатьох українців.

Попри те, що я люблю читати, книги зі шкільної програми мені подобаються дуже рідко. Та одна із книг, котра мене дійсно приємно здивувала і вразила - це повість Івана Нечуя-Левицького ,,Кайдашева сім'я''. Сюжет розповідає нам про українську сім'ю досить заможних селян Кайдашів - батька Омелька, мати Кайдашиху та синів - старного Карпа і молодшого Лавріна. Сини уже виросли і приглядають собі дружин. Невдовзі Карпо одружується на красуні Мотрі, у якої ,,серце з перцем''. Кайдашиха прагне використовувати невістку як наймичку, однак Мотря не піддається впливу. У родині постійно чути сварки та суперечки. До того ж згодом одружується і молодший син Лаврін. Він бере собі за дружину маленьку, добру й тендітну Мелашку. І Мотря, і Кайдашиха починають скидати увесь свій гнів на Мелашку... Мені повість сподобалася насамперед тим, що вона написана легкою розмовною мовою, тому й читається надзвичайно швидко, буквально за вечір. До того ж історія наповнена неповторним українським колоритом і гумором. Герої - яскраві і харизматичні. Від мене однозначно 5/5. Рекомендую!

Великолепную повесть Нечуя-Левицкого под названием «Кайдашева семья» справедливо относят к самым главным произведениям украинской классики, ведь без этой книги даже современная отечественная литература была бы другой. Если вы хотите начать знакомиться и сразу же влюбиться в классическую украинскую литературу, начинайте именно с этого прекраснейшего произведения. В нем переплелись смех и слезы, юмор и тяжелые темы, будни и праздники, быт и работа одной отдельно взятой украинской семьи, которая живет в сельской местности в в девятнадцатом столетии. Поскольку в то время было принято разным поколениям жить под одной крышей и чаще всего в одной большой комнате, нет ничего удивительного в том, что между двумя женами сыновей нет согласия, и эта вражда распространяется на каждого из домочадцев. Повесть «Кайдашева семья» - это чудесный вариант литературы, когда о тяжелых вещах автор пишет с искрометным юмором. Даже среди школьников эта книга пользуется популярностью, а в этом возрасте далеко не все хотят посвящать свое время чтению.