Після того, як я прочитав "Я, Побєда і Берлін", то вирішив, що маю прочитати всі творіння Кузьми Скрябіна. Тому цю книжку "Я, Шонік і Шпіцберген", придбав майже одразу після першої книги і прочитав за декілька годин) Розповідь маленька, але дуже насичена подіями, важливою інформацією (для тих, хто після того, як прочитає книгу, вирішить також з'їздити в Шпіцберген, наприклад як я) та крутим гумором від Кузьми! Також ця книга нагадала, що в якомусь з відеокліпів Скрябіна, є вставки з його власного відео архіву, де він їздить на санях по снігу, так то мабуть і є Щпіцберген) Розповідь дуже сподобалась!) Рекомендую до читання.

Напевно варта погодитися з думкою останнього рецензента, що це не щось, що претендує на повноцінну художню прозу, а швидше блог чи мемуари видатної людини (і тому й цікаві, що вона видатна). Якось так можна описати той жанр. Але і дійсно, зачитуватись все одно хочеться. Всі ми знаємо Кузьму за його гумором, безпосередністю і модним, сучасним, неформальним стилем викладу. Такий собі чистий постмодернізм у спогадах, а подібного видавалось не багато. Галичанам виклад Кузьми припаде до смаку із-за рідного наддністрянського діалекту, але конкретно тут, в офіційно друкованих книжках, треба нагадати, що його небагато. Він пробивається окремими словечками і фразочками, побудовою речень і подібним. Таких звичних для живої мови Кузьми "шо" - замість "що", "шоб" - замість "щоб" ви тут знайдете. Точно як і в "Я, Побєда і Берлін", зрештою. Тому це вже дещо "вичищений" Кузьма - але його образ настільки нам запам'ятався, що мозок при читанні доповнює цей балак автоматично. "Я, Шонік і Шпіцберген" гарно докомплектовує попередні "блогоподібні" опуси соліста Скрябінів; треба теж зауважити, що це - невидане за життя автора чтиво, на ньому досить цікава мемуарна серія і завершилась. Тому це напевно буде вираз певного респекту до Кузьми, придбати собі ту книжку - останній витвір, який він спромігся нам подарувати і розказати. Можна тільки уявити, що б ще міг цікавого поописувати цей талановитий, непересічний музикант, якому мистецтво слова давалось так само легко, як будь-що, за що він брався.

В житті Кузьми пригод вистачало. В тому числі, і тих, які він знаходив, що називається. на свою голову. "Я, Шонік і Шпіцберген" - це історія про подорож до Норвегії Кузьми з друзями, але з такою організацією, що дивно як: 1) ця подорож відбулась; 2) у її учасників не пропало бажання подорожувати. Крім того, це ще описано тими словами, які вмів, мабуть, лишень Кузьма казати. Ця книга, безумовно, не є прикладом того, як організовувати і планувати подорожі, а також як там себе коректно вести. Андрій Кузьменко, знаючи про свою непередбачуваність, вмів, тим не менше, посміятися з себе. В даній невеликій розповіді він так і зробив. Але, крім цього, Кузьма не забув розказати про красу Норвегії - країни, яку варто відвідати. Книгою назвати це важко. Скоріше, якимось дописом у блог чи розповіддю. Але було цікаво читати.