Історія втечі та повернення
Паперова книга | Код товару 1262610
Yakaboo 4.8/5
Автор
Елена Ферранте
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2021
Перекладач
Мар'яна Прокопович
Кількість сторінок
448
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135x205 мм

Усе про книжку Історія втечі та повернення

Світ змінюється — той, що довкола, і твій власний. Колись Ліла на заздрість усім зіграла пишне весілля й оселилася в розкішній квартирі. Тепер вона з сином мешкає в злиденній новобудові і працює на ковбасній фабриці. Колись Елена кинула виклик суспільству й поїхала геть з Неаполя. Тепер вона — успішна письменниця, готується вийти заміж за професора з поважної родини. Дві молоді жінки, подруги дитинства, урешті опинилися у різних світах. Вони не бачитимуться роками, живучи тільки спогадами та короткими телефонними розмовами. Але відстань і час не здатні зруйнувати їхню близькість.

Неперевершена історія, справжній портрет жіночої дружби. Найліпший за всі!

Про автора: 

Елена Ферранте — італійський феномен сучасної літератури. Письменниця, яка не дала жодного інтерв’ю і жодного разу не з’явилася на публіці, але потрапила до сотні найвпливовіших людей світу за версією журналу «Тайм». Її книжки багато років не полишали топових позицій не тільки в італійських, а й у європейських та американських списках бестселерів.

Читати повний опис
Згорнути
Характеристики
Автор
Елена Ферранте
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2021
Перекладач
Мар'яна Прокопович
Кількість сторінок
448
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135x205 мм
Рецензії
  •  
    ТРЕТЯ ЧАСТИНА 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Прекрасне художнє оформлення обкладинок. Приємно мати таку колекцію в домашній бібліотеці.

    Як земля чекає приходу весни, так і я чекаю четверту заключну частину неаполітанської тетралогії про двох неймовірних подруг...чи не подруг? чи співзалежних? чи суперниць?

    Чи існує взагалі жіноча дружба? На що вона схожа?
    Саме така, яка описана в трьох частинах, більше схожа на змагання, на міряння досягненнями,
    але поміж тим з проблесками щирості, співпереживання, підтримки...

    крізь дні...

    тижні...

    місяці...

    роки...

    десятиліття...

    все життя...

    Чесно кажучи, думала, що оскільки українські видання виходять з інтервалом 1,5 роки, а читацький смак еволюціонує, то мала острах, що книжка здасться банальною чи нецікавою, але тим не менше, приємно здивувала своєю глибиною, своїм психологічним аналізом відчуттів і почуттів. І все це на політичному фоні.

    Елена (від її імені ведеться оповідь) продовжує все-таки більше імпонувати, на відміну, від всіма обожнюваної "геніальної" Ліли, дії якої місцями дратують, місцями викликають здивування.

    Гаряча та по-італійськи емоційна темпераментна книжка.

    З іншої сторони вся історія просякнута негативом, ніби збірка негативного досвіду сімейного життя, стосунків, кар'єри... Читаючи, постійно відчувала напруження "Ну, коли вже стане легше." "Коли вже герої будуть задоволені своїм життям". Інститут шлюбу позиціонується, ніби, додаток, обов'язковий до виконання, не обов'язково по любові, а просто тому, що прийшов час.

    Але судити про історію можна цілісно, лише перегорнувши останню сторінку четвертої частини. Надіюсь, вона буде видана ще у 2021.
  •  
    Продовження "дружби" заклятих подруг 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    В анотаціях про цю книгу пишуть, що це книга про дружбу. Як на мій погляд, то якщо це дружба, то, мабуть, це дружба жаби і гадюки. Або двох гадюк, в залежності від ситуації. Взагалі в поняття «дружба» кожен вкладає своє, як і в «кохання» чи «вірність». Адже це не якась математична формула, в яку можна закласти дані і вивести: так – це дружба, або ні – це не дружба. Тому кожен вважає згідно власного досвіду та уявлень. В книзі подруги Ліла і Лєну ніби підтримують одна одну – виручають, допомагають, радяться, довіряють таємниці, але в той же час всі свої вчинки, все життя звіряють з тим – о що б про це подумала Ліла/Лєну, а як би вона вчинила, а як би вона відчувала і т. п. Складається враження, що це не дружба, а постійне суперництво у всьому, постійне змагання і вивищування – свідоме чи підсвідоме – над подругою. В третій книзі Лєну розповідає про свій успіх від випуску книги, про своє заміжжя за молодим професором, про народження доньок і про кохання до Ніно Сарраторе. Це кохання спалахнуло з новою силою, настільки, що в Лєну бажання бути з Ніно віддалили на задній план усе інше – і роботу, і чоловіка і доньок. І затьмарило розум – кількість відомих Лєну романів Ніно та його незаконних дітей не зупиняє її, вона не допускає думки, що може бути наступною черговою його жінкою, яка потрібна йому для підтримання тонусу в даний період життя. Так, він щиро кохає тут і зараз, але так же щиро він кохає будь-яку іншу в інших обставинах. Він всі свої кохання кохає щиро. Але недовго. Але Лєну це не обходить, вона про це не думає, хоча має купу прикладів. Вона хоче розлучитися з чоловіком, але той проти та налаштовує проти розлучення доньок і тому Лєну, не змігши домовитись, щоб її просто відпустили на декілька днів з Ніно, який їде у відрядження, залишає чоловікові та дочкам листа і тікає з Ніно. При цьому вимагає від Ніно залишити дружину та двохрічного сина, яких той після певних роздумів (бо дружина має поважне становище та гроші, чим Ніно користується) залишає, бо бажання володіти Лєну переважує інші бажання. Вся книга викладена від імені Лєну як жінки, яка чітко знає свої бажання, яка роботяща та дисциплінована, яка врешті решт досить розумна, щоб проаналізувати і зробити висновки, але все це до того часу, поки не захоплює кохання. Якщо це кохання, бо складається враження, що це не кохання, це пристрасть, яка накрила з головою. Ліла, коли дізналася, що Лєну кидає чоловіка і йде до Ніно, назвала Лєну дурепою, сказавши, що той просто використає її і кине, як робить це з усіма. Але Лєну не вірить подрузі, бо вона вже не здатна тверезо думати. Життя, емоції, думки вчинки Ліли теж своєрідні. Дівчата намагаються чогось досягти, але це приносить їм задоволення тільки у тому випадку, якщо це досягнення оцінить подруга і за умови, що досягнення подруги не буде затьмарювати твоє. Їх тішить, що вони – дівчата з бідного кварталу – такі розумні і змогли вирватися зі свого оточення і стати кимось. Хоча, як на мене, це наочна ситуація, про яку у нас в Україні кажуть «розумна голова дураку дана» - коли ніби й розум є, але деякі вчинки його категорично заперечують. Книжка дуже гарно виписана. Дочитавши, перше моє враження було – розчарування від Лєну, адже її вчинок ніяк розумним не назвеш, тому, здавалось би, це такий сюжет без гарного закінчення. Але потому мене осінило, що це ж, навпаки, дуже життєво – автор описує саме життєві ситуації, в яких не все гладко і чітко не все логічно і доцільно. В житті теж є досить моментів, коли людина, яку ти поважав, вважав чимось одним, виявляється зовсім іншою, ніж здавалось. Події, почуття, емоції, характери описані багато і детально, почуття переповнюють, цікавість щодо розвитку подій зашкалює. А саме закінчення на такому місці – втеча з коханцем від чоловіка і дітей такої розумної і виваженої (здавалось би) дівчини як Лєну – примушує з нетерпінням чекати на закінчення цього твору.
Купити - Історія втечі та повернення
Історія втечі та повернення
210 грн
Є в наявності
 

Рецензії Історія втечі та повернення

4.8/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    ТРЕТЯ ЧАСТИНА 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Прекрасне художнє оформлення обкладинок. Приємно мати таку колекцію в домашній бібліотеці.

    Як земля чекає приходу весни, так і я чекаю четверту заключну частину неаполітанської тетралогії про двох неймовірних подруг...чи не подруг? чи співзалежних? чи суперниць?

    Чи існує взагалі жіноча дружба? На що вона схожа?
    Саме така, яка описана в трьох частинах, більше схожа на змагання, на міряння досягненнями,
    але поміж тим з проблесками щирості, співпереживання, підтримки...

    крізь дні...

    тижні...

    місяці...

    роки...

    десятиліття...

    все життя...

    Чесно кажучи, думала, що оскільки українські видання виходять з інтервалом 1,5 роки, а читацький смак еволюціонує, то мала острах, що книжка здасться банальною чи нецікавою, але тим не менше, приємно здивувала своєю глибиною, своїм психологічним аналізом відчуттів і почуттів. І все це на політичному фоні.

    Елена (від її імені ведеться оповідь) продовжує все-таки більше імпонувати, на відміну, від всіма обожнюваної "геніальної" Ліли, дії якої місцями дратують, місцями викликають здивування.

    Гаряча та по-італійськи емоційна темпераментна книжка.

    З іншої сторони вся історія просякнута негативом, ніби збірка негативного досвіду сімейного життя, стосунків, кар'єри... Читаючи, постійно відчувала напруження "Ну, коли вже стане легше." "Коли вже герої будуть задоволені своїм життям". Інститут шлюбу позиціонується, ніби, додаток, обов'язковий до виконання, не обов'язково по любові, а просто тому, що прийшов час.

    Але судити про історію можна цілісно, лише перегорнувши останню сторінку четвертої частини. Надіюсь, вона буде видана ще у 2021.
  •  
    Продовження "дружби" заклятих подруг 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    В анотаціях про цю книгу пишуть, що це книга про дружбу. Як на мій погляд, то якщо це дружба, то, мабуть, це дружба жаби і гадюки. Або двох гадюк, в залежності від ситуації. Взагалі в поняття «дружба» кожен вкладає своє, як і в «кохання» чи «вірність». Адже це не якась математична формула, в яку можна закласти дані і вивести: так – це дружба, або ні – це не дружба. Тому кожен вважає згідно власного досвіду та уявлень. В книзі подруги Ліла і Лєну ніби підтримують одна одну – виручають, допомагають, радяться, довіряють таємниці, але в той же час всі свої вчинки, все життя звіряють з тим – о що б про це подумала Ліла/Лєну, а як би вона вчинила, а як би вона відчувала і т. п. Складається враження, що це не дружба, а постійне суперництво у всьому, постійне змагання і вивищування – свідоме чи підсвідоме – над подругою. В третій книзі Лєну розповідає про свій успіх від випуску книги, про своє заміжжя за молодим професором, про народження доньок і про кохання до Ніно Сарраторе. Це кохання спалахнуло з новою силою, настільки, що в Лєну бажання бути з Ніно віддалили на задній план усе інше – і роботу, і чоловіка і доньок. І затьмарило розум – кількість відомих Лєну романів Ніно та його незаконних дітей не зупиняє її, вона не допускає думки, що може бути наступною черговою його жінкою, яка потрібна йому для підтримання тонусу в даний період життя. Так, він щиро кохає тут і зараз, але так же щиро він кохає будь-яку іншу в інших обставинах. Він всі свої кохання кохає щиро. Але недовго. Але Лєну це не обходить, вона про це не думає, хоча має купу прикладів. Вона хоче розлучитися з чоловіком, але той проти та налаштовує проти розлучення доньок і тому Лєну, не змігши домовитись, щоб її просто відпустили на декілька днів з Ніно, який їде у відрядження, залишає чоловікові та дочкам листа і тікає з Ніно. При цьому вимагає від Ніно залишити дружину та двохрічного сина, яких той після певних роздумів (бо дружина має поважне становище та гроші, чим Ніно користується) залишає, бо бажання володіти Лєну переважує інші бажання. Вся книга викладена від імені Лєну як жінки, яка чітко знає свої бажання, яка роботяща та дисциплінована, яка врешті решт досить розумна, щоб проаналізувати і зробити висновки, але все це до того часу, поки не захоплює кохання. Якщо це кохання, бо складається враження, що це не кохання, це пристрасть, яка накрила з головою. Ліла, коли дізналася, що Лєну кидає чоловіка і йде до Ніно, назвала Лєну дурепою, сказавши, що той просто використає її і кине, як робить це з усіма. Але Лєну не вірить подрузі, бо вона вже не здатна тверезо думати. Життя, емоції, думки вчинки Ліли теж своєрідні. Дівчата намагаються чогось досягти, але це приносить їм задоволення тільки у тому випадку, якщо це досягнення оцінить подруга і за умови, що досягнення подруги не буде затьмарювати твоє. Їх тішить, що вони – дівчата з бідного кварталу – такі розумні і змогли вирватися зі свого оточення і стати кимось. Хоча, як на мене, це наочна ситуація, про яку у нас в Україні кажуть «розумна голова дураку дана» - коли ніби й розум є, але деякі вчинки його категорично заперечують. Книжка дуже гарно виписана. Дочитавши, перше моє враження було – розчарування від Лєну, адже її вчинок ніяк розумним не назвеш, тому, здавалось би, це такий сюжет без гарного закінчення. Але потому мене осінило, що це ж, навпаки, дуже життєво – автор описує саме життєві ситуації, в яких не все гладко і чітко не все логічно і доцільно. В житті теж є досить моментів, коли людина, яку ти поважав, вважав чимось одним, виявляється зовсім іншою, ніж здавалось. Події, почуття, емоції, характери описані багато і детально, почуття переповнюють, цікавість щодо розвитку подій зашкалює. А саме закінчення на такому місці – втеча з коханцем від чоловіка і дітей такої розумної і виваженої (здавалось би) дівчини як Лєну – примушує з нетерпінням чекати на закінчення цього твору.
  •  
    Дружба
    Це вже третя книга із тетралогії про двох «запеклих» подруг Лену та Лілу. Кожен раз чекаю на вихід книги з нетерпінням, адже ця історія пронизує до глибини душі, викликає неймовірні емоції.
    Кожен вкладає в поняття дружби свій досвід, свої критерії. Але такої дружби, як в Лену та Ліли я ніде не зустрічала. Тут є і суперництво, і підтримка, і злість, і корисливість. Це дружба, яка існує роками, хоча буває, що подруги взагалі не спілкуються або говорять тільки по телефону.
    В цій частині Лену стає знаменитістю: нарешті публікується її роман. Але одруження та народження дітей зупиняють її письменницьку кар‘єру. Чоловік її не дуже підтримує, і взагалі він веде себе дещо пасивно відносно сім’ї.
    Аж ось в такий скрутний час наша героїня зустрічає Ніно Сарраторе, до якого відчуває неймовірний потяг, і поринає з головою в роман, не задумуючись про наслідки.
    Паралельно відбуваються масові протести в країні. В книзі все починається з ковбасної фабрики, де працювала Ліла. Діло доходить до кровопролиття. Ліла разом з Енцо вивчають роботу на комп‘ютері і йдуть працювати на передові фабрики.
    Роман дуже багатий на події, на емоції, на почуття. Вже чекаю з нетерпінням заключну частину.
  •  
    Чи завжди здійснення мрій є казкою?
    Третя книга «Неаполітанського квартету» виявилась не такою захоплюючою, які дві попередні книги.
    Можливо, для мене було аж занадто багато політики, комунізму, фемінізму. І замало Ліли.
    На перший план в третій книзі виходить Елена. Дівчинка з бідної сім’ї досягає того, чого прагнула з дитинства – здобуває блискучу освіту, видає популярний роман, а ще – виходить за порядного і розсудливого хлопця з професорської сім’ї. Проте виявляється, що мрії не дають Елені щастя – успіх роману минає, сімейне життя засмоктує в сіру рутину, часу на творчість не лишається, а материнство завдає клопотів та розчарувань. Батьки Елени вважають її зрадницею та невдячною, стосунки з Лілою спочатку переходять в телефонні розмови, а потім – обриваються. Спочатку Елена намагається протестувати проти такого застою в своєму житті, але потім залишає спроби щось змінити і продовжити кар’єру письменниці. І саме в цей момент в життя Елени знову вривається Ніно, який підштовхує її до написання другої книги. Давне кохання спалахує з новою силою, до того ж тепер Ніно зрозумів, що кохає Елену. Що з цього вийде? Дізнаюсь з четвертої книги. Загалом, цікаво спостерігати за зміною Елени - з хорошої слухняної дівчинки вона перетворюється в дещо імпульсивну жінку, яка нарешті розуміє, що жила чужими ідеями та баченнями, не маючи в голові нічого свого.
    Тим часом протягом третьої книги життя Ліли проходить більш динамічно. Спочатку Ліла, яка знаходилась на самому дні соціальної ієрархії, стає епіцентром бунту робітників на фабриці, потім – причиною конфліктів між фашистами та комуністами. Від пережитих нещасть та виснажень Ліла знаходиться на межі життя та смерті… Але, опинившись на дні, Ліла відштовхується від нього і починає випливати на поверхню. Згодом Ліла повертається до рідного району, утримує батьків, брата з сім’єю, навіть колишнього чоловіка. А ще Ліла йде на примирення з давнім ворогом – Мікеле Соларою. Чесно кажучи, я не вірю, що Ліла зробила це заради грошей. Думаю, що в четвертій книзі буде розкрито справжню причину такого вчинку.
    Шкода, що четвертої книги поки немає українською мовою (на сайті видавництва поки немає жодної інформації, коли вона буде видана), тому вже замовила книжку російською.
  •  
    Це. Було. Неймовірно.
    Довелось розтягувати цю книгу на кілька днів, бо все ж, в житті знаходяться й інші справи.
    Та якби не вони, я б її проковтнула за один вечір.
    Цей смак, аромат, вигляд Італії 60-х років зупинився за моїм вікном. Я читала, смакувала, тішилась і дивувалась рішенням головних героїв.
    Тепер Лену та Ліла підросли. Одна намагається дати раду з книгою та незвичним статусом дружини, інша збирає по шматочкам своє розбите життя. Як недивно, обом це вдається.
    Третя книга циклу Елени Ферранте - незвична.
    Третя книга наштовхнула мене на думку, що в Ліли точно були якісь психічні відхилення.
    Третя книга наштовхнула мене на нав'язливу ідею дізнатись більше про повоєнну історію Європи.
    Третя книга змусила мене побачити, що Неаполітанський Цикл має автобіографічні компоненти. Неможливо так вдало описати ЦІ ПОДІЇ. Хіба описувати те, що вже було пережито.
    А ще, я зрозуміла, що це максимально жіноча книга.
    І її варто читати.
    Дівчаткам, дівчатам, а потім дорослим жінкам.
    Щоб поглянути на свої рішення на судження збоку. Щоб відчути, що були інші, що відчували щось схоже, як вони.

    Я в захваті. Скуштуйте і посмакуйте.
  •  
    Продовження історії подруг
    Третя частина неаполітанського квартету спочатку здалася мені набагато слабкіше попередніх двох. Було дуже складно читати, оскільки перша половина книги присвячена здебільшого політичним подіям тих часів - комуністи, профспілки, класова боротьба.

    Автор приголомшливо з простої здавалося б історії робить захоплюючий роман. Перед нами світ який стрімко змінюється в політичному та технологічному плані, зовсім інше життя вже двох дорослих жінок.
    Ліла працює на ковбасному заводі, від колишньої краси нічого не залишилося, важка праця, бідність і психологічне бичування тільки посилюють зовнішній вигляд.
    Лену ж навпаки вийшла заміж за молодого професора, переїхала до Флоренції і народила двох дочок, чудово виглядає та слідкує за собою, справді пані. Її книга успішна, але материнство все відсуває на другий план, ідей для нової книги немає.

    Феноменальна книга, ось правда, я б з анотації ніколи не подумала, що вона може бути настільки цікавою і я вже дивуюся цьому третю книгу підряд, скільки здавалося б звичайного і життєвого вкладає автор в книгу.
    Страх Лену, яка вчилася і хотіла досягти більше, вирватися з їх кварталу та злиднів, а тепер її сковує страх перед існуванням в рамках одних і тих самих домашніх ритуалів, а вона хоче бути не просто домогосподаркою.

    Олену і Ліна продовжують підтримувати зв'язок, але все таки зв'язок об'єднуваний їх стільки років слабшає вони стали один для одного просто голосами в телефонній трубці. Мене обурювала нахабство і грубість Ліни, м'якість Лену, але потім Лену стала головним шоком, від нудьги і рутинного життя вона кинулася у вир пригод. Фінал просто не дає мені поставити цій книзі менше п'яти зірок.
  •  
    Роками приховувані почуття взяли гору
    Нарешті третій частині квартету Елена Ферранте "Історія втечі та повернення" можна поставити done. Тривало по часу читаються серії книг. Третя частина таки здивувала.

    У третій частині вже більше уваги приділено політично-суспільній атмосфері, яка панувала в той час в Італії. Скоріше це пов'язано з досягненням героїнь соціально активного віку. Трохи нуднувато було читати моменти, де описувався комуністичний рух, виступи та дії на захист робітників на заводах і фабриках, протистояння з фашистами. В епіцентрі таких подій опинились і героїні: Ліла - у скруті, а Лені - рятівниця. На захист Ліли, яка на певний час стала робітничим класом: вона працювала м'ясокомбінаті, стала її давня подруга, оповідачка Лену. Письменниця перетворилась на той час на журналістку і писала розгромні статті, що принесли перемогу.

    У цій частині у професійному плані ваги успішності перейшли на бік Ліли, згодом вона почала займатись програмуванням, доходи різко зросли. А Лену завагітніла і народила вдруге, була поглинута мамськими справами і геть закинула письменницьке ремесло. До речі, у книгах багато уваги автор приділяє описам буднів матерів, при тому геть не чепурних, а реальних з проблемами, втомою, безсиллям, провалами. Це виглядає більш привабливо, бо правдиво. Хоча Лену все ж повертається до кар'єри, тепер вона береться за дещо феміністичні дослідження і опановує публіцистику.

    А от щодо здивування, то тиха, поміркована, розмірена Лену виявилась з перчинкою. Вона не злякалась заради почуттів, що тривають з юнацьких років, навіть зруйнувати родину. Читайте, у кінці буде гаряче і зашкально щодо почуттів та емоцій героїв і знову правдиво описано як люди розлучаються, геть не інтелігентно.
  •  
    Історія втечі та повернення
    Не скажу, що третя книга найкраща в серії. Можливо, це дуже суб’єктивне враження, але поясню чому.

    По-перше, сюжет розгортається в часи, коли Італію накриває хвиля боротьби між комуністами і фашистами. Старі друзі Лену – Пасквале і Енцо стають членами соціалістичної партії і понад половину книги присвячено їхнім промовам і планам як захистити трудящих.

    По-друге, сама Лену. Тут вона описана як автор популярної книги, молода дружина, новоспечена мати. Здавалось би, це успіх вкупі із жіночим щастям, чого ще хотіти? Але ні, вона розвиває самокритику, шукає власні недоліки, порівнює себе з Лілою. Мене таке відверто дратувало. Може і справді, її життя не було таким ідеальним, яким здавалось для мешканців старого району, але тим не менш, Елені було страшенно нудно. І ближче до кінця книги вона знайде спосіб розвіяти нудьгу – з Ніно.

    Ліли в цій частині мало, якщо перші дві книги були присвячені саме їй, то третя – це історія Лену. Попри те, що вона мені завжди симпатизувала більше, не можу сказати, що її оповідь мені відгукнулася. Можливо, цю книгу слід розглядати в контексті цілісної історії, і ймовірно що події, описані тут, матимуть вплив на подальше життя в четвертій книзі. Тому читатиму далі.
  •  
    Ферранте не розчаровує
    "Історія втечі та повернення" - третя книга у серії "Неаполітанський квартет" таємничої італійської письменниці Елени Ферранте.

    Я страшенно люблю як пише Ферранте і мені дуже сподобалися попередні дві книги в серії, але з цією в мене виник якийсь особливий зв'язок. Мабуть, це через те, що головні героїні "Історії втечі та повернення" найближчі до мене за віком - їм тут 25-30 років, мені якісь їхні проблеми і переживання видавалися певним чином близькими і зрозумілими.

    Отже, історія продовжується. Елена виходить заміж за перспективного юнака, її книгу перекладають у інших країнах, вона полишила свій квартал у Неаполі, як вони і мріяли колись разом із Лілою, але вона все одно почувається незадоволеною. Ліла ж, полишивши сімейне життя зі Стефано, переїздить у квартал у Неаполі, який, здається, ще гірший за її рідний. Вона важко працює, але не здається попри труднощі.

    Це дуже своєрідна і особлива дружба: молоді жінки не можуть благополучно функціонувати разом, не ранячи почуттів одна одної, але й нарізно також не можуть.

    Чудова, дуже емоційна і гарно написана проза Ферранте заворожує і змушує гортати сторінку за сторінкою, забувши про час.
 
Характеристики Історія втечі та повернення
Автор
Елена Ферранте
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2021
Перекладач
Мар'яна Прокопович
Кількість сторінок
448
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135x205 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Тираж
3000
ISBN
978-617-12-6128-0
Тип
Паперова
Література країн світу
Література Італії
Література за періодами
Сучасна література